— Гаразд, — мовила вона, сіра й слухняна, і вийшла з машини.
О цій передобідній порі Ка' Таріно звичайно порожніло; однак поблизу м'ясної крамниці на купі сміття гралися дві дівчинки чотирьох чи п'яти років; вони тримали гладкого індика, що покірливо застиг у їхніх руках і ворушив головою, копирсаючись у покидьках. На терасі одної з сироварень якась жінка витрушувала яскраво-жовте покривало, і це був єдиний згук у тій неймовірній передобідній тиші.
Головний вхід до м'ясної крамниці закривали жалюзі; з другого боку будівлі був чорний вхід.
Маргеріта рушила до чорного входу; коли вона минала двох дівчаток на купі сміття, жіночий інстинкт змусив її прошепотіти:
— Дівчатка, ідіть геть, ідіть геть звідси!
1 обидві дівчинки, побачивши її перекошене від страху, розпухле обличчя, вмить скорились її словам і навіть забули про індика, який залишився сам длубатись у покидьках.
Тоді вона двічі постукала у досить розхитані двері й промовила:
— Клаудіно, це я. — їй довелося підвищити голос, бо жінка на терасі сироварні так вибивала тріпачкою покривало, що луна йшла по всьому Ка' Таріно. — Це я, Клаудіно, я знайшла валізку.
У цю саму хвилину Дука відчинив дверцята машини, підбіг до крамниці й став біля дверей, а за мить біля нього був уже й Маскаранті.
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
Ентоні навіть носив чудовий светр її роботи; він бачив, як вона його плела, як той светр із дня на день виростав у її руках, як на ньому Уявилася крихітна кишенька — спеціально для двох капсул з ціаністим калієм, щоб можна було миттю покінчити із собою…
Клаудіо Вальтрага мав надзвичайно елегантний вигляд. Він скинув білий робочий халат, довгий фартух і, перенісши те, що зосталося від Ульріко Брамбілли, до холодильної камери, старанно вмився над умивальником; одначе кілька краплинок крові, крові Ульріко Брамбілли, на жаль, все ж таки залишилися на комірці сорочки; ще одна, трохи більша пляма була на правому манжеті; та дарма, невдовзі приїде «корова» — так подумки, а часто й уголос він називав свою подругу Маргеріту, — вони повернуться додому, і він переодягне сорочку. Діставши з внутрішньої кишені гребінця, він зачесався, ще й помилувався собою у широкому дзеркалі за прилавком; на склі було написано: «Ульріко Брамбілла — м'ясна крамниця — першокласне м'ясо». А тоді, вмостившись на невеликому мармуровому прилавку, де стояла каса, закурив сигарету й почав чекати.
Викуривши дві сигарети, він почув, як під'їхала машина; у нього був добрий слух, і він упізнав свій «опель»; тоді пролунав Маргерітин голос: «Клаудіно, це я»; потім крізь ляпання тріпачки, якою жінка вибивала покривало, знову: «Це я, Клаудіно, я знайшла валізку». Він зіскочив з прилавка — це була добра новина. Після того як він висадив плечем двері, вони ледве трималися купи, та й то тільки завдяки залізній перекладині. Клаудіо смикнув за неї, відчинив двері і, не побачивши нікого, мимоволі виглянув надвір, але помітив лише індика; і тоді він раптом побачив його, Дуку Ламберті, й миттю сягнув рукою під піджак по револьвера. Та було вже запізно. Тримаючи в руці чималу каменюку, Дука завдав йому невідпорного удару, цілячись під щелепу праворуч, і коли удар досяг мети, Клаудіо Вальтрага вмить погас, наче лампа, коли натиснуть на вимикач; бізон повалився на підлогу в крамницю, і в цю саму мить над'їхав хлопчина на моторолері й зі скреготом загальмував.
— Що тут діється? — спитав хлопчина; він бачив, як ударив Дука, побачив і цю жінку в чорному та білому, з усіма округлостями, що випиналися з-під одягу.
— Їдь додому і не заважай. Поліція! — сказав Маскаранті.
Від скреготу гальм моторолера індик утік, зате знову з'явилися дві дівчинки, а за ними — стариган у темно-синьому комбінезоні і з велосипедним насосом у руці.
— Ходіть сюди, ходіть сюди, — спокійно повторював він.
Маскаранті ступив до крамниці, затягнув туди бізона й поклав його на килим із недопалків та крові, що вкривав підлогу. Дука підійшов до жінки, яка стояла коло білого «опеля», все ще, здавалося, не розуміючи, що трапилось; вона ніколи й не подумала б, що її Клаудіно можна так блискавично покласти на лопатки.
— Сідайте в машину і їдьте геть, — сказав їй Дука. — Я даю вам три години. Якщо хочете виїхати за кордон, поспішайте. Через три години всі прикордонні пости будуть попереджені. Забирайтеся геть! — гримнув він. З його боку це була підступність, адже, вона, намагаючись за три години дістатися до кордону з Францією, напевне скрутить собі в'язи, але саме цього він і хотів. — Геть, я вам сказав!