— Скажіть, будь ласка, — звернувся він до продавця, — у вас часом немає видання творів Галілео Галілея під редакцією Себастіано Тімпанаро?
— Видання тисяча дев'ятсот тридцять шостого року? Можливо, й є. — Енергійний молодик, не зволікаючи, послав одну з дівчат пошукати це видання, і через кілька хвилин — ось вони, чудові, оправлені в шкіру томи з позолоченими краями; всі, геть усі твори Галілео Галілея. Колись, ще студентом, Дука гортав їх у домі одного з друзів.
— Для вас буде дешевше, зі знижкою, тільки для вас, — сказав продавець.
— Я зовсім не маю наміру їх купувати, — промовив Дука; йому, звісно, хотілося б купити їх і прочитати кожен том, кожну сторінку, але таке бажання може здійснитися хіба що в іншому житті, а в цьому, мабуть, ні, у цьому завжди бракує часу. Він почав гортати перший том, шукаючи зміст.
Продавець усміхнувся:
— Якщо хочете, можете взяти на кілька днів переглянути.
— Дуже дякую, я вже знайшов. — Ось воно, в хронологічному, списку творів Галілея, на сторінці 1041 першого тому: «Зречення». Він звернувся до продавця: — Я скористаюся книжкою тут. У вас є аркуш паперу і друкарська машинка? Вона потрібна мені на хвилини дві.
— Машинка стоїть отам, а папір ось: він, правда, із знаком книгарні, це нічого?
— Нічого, спасибі.
На невеличкому письмовому столі стояла портативна друкарська машинка; це було місце священнодійства продавців, і вони, привітно всміхаючись, поступилися ним йому. Він сів, заклав у машинку папір, на якому ледь виднівся водяний знак «Книгарня Кавур», і написав під ним: «Зречення». Передруковуючи текст зі сторінки 1041 першого тому творів Галілео Галілея, він закурив сигарету. На чистий папір лягли слова: «Я, Галілео, син покійного Вінченцо Галілея з Флоренції, маючи літ 70 від роду, особисто перед судом постаючи, на колінах перед вашим високопреосвященством та високоповажними головними інквізиторами, у всій Християнській Республіці відомими борцями з єрессю; перед очима своїми священне Євангеліє маючи, якого власними руками торкаючись, клянуся, що я завжди вірив, вірю тепер і з Божою поміччю вірити буду у все, що говорить, проповідує і вчить Свята Католицька і Апостольська Церква. І, зважаючи на те, що Святою Церквою мені по праву сповіщено було приписання останньої, що я цілковито облишити повинен облудну думку про те, нібито Сонце є центром всесвіту і не рухається, а Земля нібито не є центром всесвіту і рухається, і що я не повинен вказаної облудної доктрини дотримуватися, ані захищати, ані поширювати її в будь-який спосіб, ані усно, ані письмом, і після того, як мені оголошено було, що вказана доктрина суперечить Святому Письму, написав і видати наказав книгу, в котрій цю саму прокляту Церквою доктрину викладаю і докази на її користь наводжу, ніякого остаточного присуду їй не даючи, звинувачений я був суворо за підозрою в єресі, себто у вірі в те, що Сонце нібито є центром всесвіту і не рухається, а Земля нібито не є центром всесвіту й рухається. Тому я, усунути бажаючи з серця вашого високопреосвященства і кожного віруючого християнина цю страшну підозру, яка справедливо щодо мене зародилася, з найщирішим серцем і невдаваною вірою вищевказану єресь і хибні погляди відкидаю, засуджую і проклинаю, як і взагалі кожну й усяку єретичну думку і вчення, що суперечить Святій Церкві, і клянуся, що в майбутньому більше ніколи твердити чи обстоювати не буду, ані усно, ані письмово, нічого, що привід дати могло б до таких підозр, і якщо я якогось єретика стріну чи когось у єресі запідозрю, то його цій святій установі, себто Святій Інквізиції, викажу, в тому місці, де в той час саме буду». Бідолаха, він не лише зрікався, але й, маючи сімдесят років, зобов'язувався вистежувати й виказувати таких самих єретиків, як сам. Історія — це вчителька життя, чого вона нас тільки не вчить. Двома пальцями, але дуже швидко, він закінчував передруковувати зречення Галілео Галілея: «Я, що нижче підписався, Галілео Галілей, признався, зрікся, присягнув і прийняв зобов'язання щодо вказаного вище, і з любові до правди цей документ про зречення своєю власною рукою підписав, проказавши його слово в слово…» Отже, йому довелося ще й виголошувати його. «… У Римі, в монастирі Міневра цього дня 22 червня року Божого 1633». І завершив: «Я, Галілео Галілей, мною написане вище зречення власноручно підтверджую».
— Дякую, — сказав Дука продавцеві книгарні й підвівся. — Дякую, — промовив до високої продавщиці й пішов. У тютюновій крамниці він купив конверт і марку, написав на конверті: «Міланське поліційне управління, докторові Карруа», вкинув листа до однієї з двох новеньких поштових скриньок на площі Кавур, поряд із трамвайною зупинкою, і вирушив пішки додому; він по дорозі навідався до трьох барів, з'їв у кожному по гарячому бутерброду, нічим не запиваючи, а вдома напився з крана води, яка нітрохи не нагадувала воду з гірського джерела, і нарешті вклався в ліжко, марно намагаючись заснути.