— Пий ще.
Він випив іще; це був чудовий, справжній німецький лікер, вони дістали його, мабуть, в гестапо, а він розумівся на добрих напоях, і якщо йому судилося вмерти, то він був не проти випити перед смертю доброго вишневого лікеру.
— А тепер кажи, куди подів гроші; якщо признаєшся, де вони, відпустимо, — промовив Турідду Сомпані, бретонець Жан Сенпуан, що виплив на поверхню Європи з шумовиння війни. — Ти хотів, щоб ми тебе відвезли до Рима, аби нас там потім зрадити. Ми це зрозуміли, але прощаємо тобі. Що ж, до Рима ми тепер не поїдемо, але ти маєш сказати, де сховав гроші; якось уночі ми тут усе обшукали, але нічого не знайшли. Якщо скажеш, відпустимо, а інакше тобі буде непереливки.
— Ми відпустимо його голого, — докинула вона, — не дамо йому одягу.
— Де гроші? — гримнув бретонець Жан Сенпуан.
— У мене більше немає грошей, вони вже давно всі вийшли, — відповів капітан Паані.
Турідду, кремезний і вже досить розтовстілий, ударив його пляшкою від лікеру по потилиці, і голова в капітана похилилась; тоді Аделе босою ногою копнула його в обличчя; такий удар дає навіть кращі результати, ніж коли б'ють черевиком; все обличчя Паані залила кров, бо великий палець ноги Аделе-Надії попав йому в праве око.
— Не бий пляшок! — загорлала вона. — І годі його духопелити, а то ще зомліє, а він має бути при тямі.
На жаль, капітан був дуже міцний і не зомлів; він був приголомшений, але при повній свідомості і бачив усе, що робила Аделе.
А вона стрибнула, просто-таки стрибнула з ногами на канапу, де лежала її сумка з начинням для плетіння; наче велика, огидна мавпа, вона з божевільною радістю стрибала по канапі навколо своєї сумки, і її тіло огидно тряслось у мерехтливому світлі від каміна; нарешті Аделе нахилилася й дістала з сумки жмут спиць для плетіння; і тоді капітан усе зрозумів.
Мавпа зіскочила з канапи; на столику перед каміном лежали шматки хлібної м'якушки; Аделе обліпила тупий кінець спиці м'якушкою, зробивши таке собі руків'я, тоді взялася за нього, встромила спицю у полум'я і, поки вона розжарювалася, сказала:
— А тепер говори, де гроші. Бретонець із захватом поглянув на неї.
— Куди ти збираєшся її встромити? В око? — Він засміявся істеричним сміхом, що нагадував кашель.
— Ні, так він знепритомніє, а то й помре.
— У гузно? — Жан Сенпуан, або ж Турідду Сомпані, знову закашлявся.
— Ні. — Вона теж закашлялась, у звірячій нестямі показуючи капітанові червону від жару спицю. — У печінку, якщо не скаже, де гроші.
— Чому в печінку? — здивувався бретонець, який, мабуть, не був ніяким бретонцем.
— Тому що так він мучитиметься, але не знепритомніє. Так робили в Югославії одному німецькому офіцерові. Тримай його! — І, поки Сомпані тримав капітана, піднесла до нього розжарену спицю, промовляючи: — Де гроші?
Звичайно, він би їм сказав, якби це могло щось змінити, але навіть якби він признався, де гроші, ці двоє все одно спровадили б його на той світ, ще й наплювали б на його листи до родини. Єдине, що йому залишалося, це зневажливо мовчати й уявляти собі, як вони скаженітимуть від люті, не витиснувши з нього жодної ліри.
— У мене немає грошей, — коротко сказав Ентоні, дивлячись, як спиця, що вже починала темніти, зникає в його правому боці; він не мав сили ні кричати, ні борсатись, лише простогнав: — Сюзанно!..
— Сюзанно, ох Сюзанно! — проспівала мавпа, конвульсивно посмикуючись усім тілом. — Ось я візьму ще одну спицю і ти скажеш, де гроші.
— Дивовижно, — сказав бретонець, міцно тримаючи капітана, хоч той уже не міг і не хотів чинити опір; захоплення Жана Сенпуана не мало меж.
— Де гроші? — спитала Аделе і, зробивши з м'якушки руків'я для наступної спиці, встромила її у вогонь.
Капітан Паані мовчав. Він не знепритомнів, але й не мав сили щось зробити; він тільки дивився одним оком, що в нього залишилось, і страждав.
— Він не помре, правда? — озвався бретонець; йому б не хотілося, щоб капітан зараз помирав.
— Ні, — відповіла Аделе, — навіть не зомліє. Хіба що спиця перетне якусь вену, і тоді може статися внутрішній крововилив. А так він не помре, він ще житиме навіть днів зо два чи зо три. — Розжареною спицею вона націлилась капітанові у правий бік. — Де гроші?
— Я не маю грошей. — Нестерпний біль пронизав усе його тіло.
Мавпа встромила у нього спицю й закашлялася; бретонець міцно тримав капітана, який сіпався з усієї сили.