— Отже, ви хочете сказати, що після того, як зіпхнули машину в Навільйо, ці два конверти залишилися в кишені вашого пальта і ви забули про них?
— Так.
— А коли ви згадали про них?
— У Фініксі.
— І як же ви перевезли їх з Фінікса сюди, до Мілана?
— Ніяк, просто залишила їх у пальті.
— А що б ви сказали, якби на кордоні їх знайшли і затримали вас?
— Я приїхала сюди, до Мілана, повинитись. Я сказала правду, мені байдуже, хто мене заарештує, має значення лише правда.
Дука, зберігаючи на обличчі серйозний вираз, подумки роздратовано посміхнувся: чудово, Міжнародна організація боротьби з наркотиками з приємністю довідається, що можна двічі перетнути Атлантичний океан, туди й назад, маючи при собі кількасот грамів мескаліну-6, якщо тільки вистачить глузду не ховати його, а просто покласти до кишені пальта, перекинутого через руку.
Потім він, залишаючись із вигляду незворушним, розсміявся в душі ще дужче з переполоху, який зчинився через цей мескалін: богиня помсти прибуває аж із Фінікса, штат Арізона, вбиває двох зловмисників і повертається на батьківщину, не знаючи, що везе з собою мескалін; а через ці два пакети Клаудіо Вальтрага вбив спершу Сільвано, гадаючи, що той забрав їх собі, потім Ульріко Брамбіллу, певний, що вони в нього, нарешті дав себе заарештувати й своїми свідченнями вивів на чисту воду багатьох важливих персон. Як кажуть спортсмени, у товариському поєдинку з Сюзанною Паані диявол ганебно програв.
— У мене все, — промовив Дука й підійшов до вікна, за яким саме проїжджав трамвай.
Карруа наказав Маскаранті:
— Відведіть синьйорину.
— До побачення, — попрощалася Сюзанна Паані з Карруа. — До побачення, — обернулася вона до Дуки, трохи підвищивши голос.
— До побачення, — відповів Дука й легенько вклонився; до побачення, богине помсти, богине чистого серця й сумління, богине, яка прийшла визнати свою вину, щоб — адже так кажуть? — дістати заслужену покару.
— Їй можуть дати всі п'ятнадцять років, — озвався Карруа, коли Маскаранті вивів дівчину.
Дука знову подививсь у вікно, за яким проїжджала перша вантажівка.
— Ось поглянь, — провадив Карруа. — На процесі вона наполягатиме на тому, що заздалегідь обдумала цей злочин, і ніхто, жоден адвокат не переконає її збрехати чи щось замовчати. Ні, вона скаже все, бо вона — дурепа, заплішена дурепа.
Дука обернувся й підійшов до письмового стола Карруа.
— Прошу тебе, не називай її дурепою, та ще й заплішеною. Вона зовсім не дурепа. — Він говорив напрочуд тихим голосом.
— Чому це я не повинен її так називати? — Карруа все дужче розпалювався. — Сиділа собі вдома, майже за п'ять тисяч кілометрів звідси, ніхто про неї нічого не знав, і вона не мала нічого спільного з цією зграєю. Уколошкати тих двох було святою справою, то чому ж вона повернулася сюди, щоб дістати від десяти до п'ятнадцяти років? Заради чого? Коли вона вийде з в'язниці, то матиме вже за сорок і буде пропащою жінкою. Хіба я не маю підстав сказати, що вона дурепа? Я завжди це говоритиму.
— Ні, прошу тебе, не говори так. — Дука сів поруч із Карруа і дуже терпляче, напрочуд тихо промовив: — Невже тебе не тішить, що є такі люди, як вона? Ти б хотів, щоб усі були такі, як Сомпані чи Клаудіо Вальтрага?
— Авжеж, це мене тішить, але вона занапастить за ґратами найкращі роки свого життя і ні за що. Це надто безглуздо.
— Так, вона занапастить у в'язниці найкращі роки свого життя, — сказав Дука терпляче й нахилився до Карруа. — Але саме за це ти й повинен її поважати. Хто тобі більше до вподоби — Сюзанна Паані, гідна поваги, чи ота чорна вдова з Меленьяно, яка душить своїх новонароджених дітей?
Помовчавши, Карруа відповів:
— Звичайно, Сюзанна Паані, тільки не з'їж мене.
— Даруй, — мовив Дука й сів на незручний стілець; він був трохи втомлений.
— А що має означати оце? — сказав Карруа й сердито поглянув на Маскаранті, який уже повернувся. — Що має означати лист із Галілеєвим зреченням, яке ти мені прислав? Знаєш, я зовсім не розумію жартів і не збагну, що ти хотів цим сказати?
Дука обернувся до нього: