— Добрий день! — привіталися студенти.
— Добридень! — відповіла викладачка і вставила ключ у замок.
Через дві хвилини всі сиділи за круглим столом і придивлялися.
Студенти до викладачки, а викладачка — до них. У повітрі висіла дрібна, інтригуюча пауза.
— Мої дорогі, передусім вітаю вас у групі з рівнем Сі. Якщо ви сюди потрапили, то знаєте, що це означає. Ми вдосконалюватимемо ваше знання польської мови до ідеального. Шановні, мушу вас попередити, я садистка! — промовила Анна Мазурек.
Аудиторією пронісся легкий смішок. На деяких обличчях зависло нерозуміння.
— Ні-ні, жодних фізичних тортур. Лишень розумові... Давайте відразу з вами домовимося. Я дуже люблю плідну роботу і щоби кожен почувався комфортно. Тому перше правило — правило одного. Якщо хтось говорить — усі слухають. Дайте людині висловитися. Якщо хтось не знає відповіді, чи погано себе почуває, або ж не має настрою до відповіді, таке теж буває, тоді правило піднятої руки. Хто порушує правило — страчуємо на жирандолі, — викладачка повела рукою в напрямку великої, розкішною люстри палацу Тишкевичів-Потоцьких. — А тепер давайте знайомитися! — з усмішкою промовила жінка.
Чотири години злетіли непомітно. Ніхто навіть не просився на перерву.
Пані Мазурек ішла додому окрилена й мотивована сьогоднішнім заняттям. їй хотілось якнайшвидше повернутися до помешкання й дібрати на завтра багато нових матеріалів. Унести новизну і прищепити любов не лише до польської, а взагалі до мов. А ще їй було цікаво, чи напишуть щось її нові студенти про сьогоднішній день і про неї в контексті першого враження. Жінці бракувало уваги.
Наступного дня чотири години знову злетіли в одну мить. Заняття закінчилося збором домашнього завдання. Вісім робіт група подала акуратно зібраними у файл. Усі все виконали. Додому пані Анна сьогодні їхала трамваєм, у передчутті цікавого вечора за читанням творів.
Здебільшого все було абстрактно-філософського спрямування. Окрім одного твору, який був тим, чого жінці бракувало.
«Пані Анно! Знаю, що граматично це звертання дуже неправильне, бо його слід розуміти як дружнє.
Не сприйміть це за неповагу. Я свідомо так вжила й зараз поясню чому. Знаю, що минуло дуже мало часу, відколи ми вперше з Вами зустрілися, але Ви вже мій взірець для наслідування. Завдяки Вашим професійним якостям, завдяки Вашому почуттю гумору й узагалі... Знаєте, яке в мене перше враження про Вас?
Ви аристократка... Ви Аристократка з великої літери. Це варто розуміти як Людина з великої літери. Аристократизм я більше зараховую до зовнішнього образу. Так-от, сьогодні я дуже уважно спостерігала за Вами. Ваша хода, Ваша зачіска, Ваші руки, Ваші кольори в одязі. Усе це наче з найкращих романів дев’ятнадцятого століття. Ні-ні, зовсім не старомодне, а навпаки — завжди модне. Що мене найбільше зачепило. Я мало Вас знаю, проте впевнена, що моє перше враження про Вас не похитнеться в часі довшого пізнання. Знаєте, оцей Ваш образ, перш ніж Ви почали щось говорити, — він показував Вас такою трохи недоступною й навіть трішечки зверхньою, та, коли Ви заговорили, я зрозуміла, що Ви — своя людина. Тому я й звертаюся до Вас «Пані Анно». Ви — справжня. Ваш аристократизм не награний. Я сміливо стверджую це. Ви мене захоплюєте. Не знаю, чи добре це, бо кажуть, що не можна створювати собі кумира, але я хочу бути схожою на Вас. Я рада, що познайомилася з Вами і з нетерпінням чекаю на наступне заняття!
З повагою ваша студентка Юля»
Цей лист глибоко зворушив пані Мазурек. «Яка чудова дитина. Шкода, що вона так мало про мене знає», — жінка підняла погляд до стелі, за якою впевнено бачила небо — воно ж завжди там, і промовила:
— Дякую! — сама не знаючи, нащо так зробила.
Після того зворушливого і щирого листа пані Анна почала більше відкривати своїм студентам не лише науку, а й власну душу.
Життя не було до неї надто прихильним. Свого часу вона дуже розчарувалася в чоловіках, так і лишилася самотньою. Довгі роки дбала про хворих батьків, яких совість не дозволяла здати до притулку, і кожного дня після роботи бігла до них. Усі казали, що вона ненормальна, позбавляє себе радостей життя. А вона не могла інакше. Вісім років тому батьки померли. Відтоді Анна Мазурек стала дуже-дуже самотньою й шукала розради в роботі, у спілкуванні зі студентами.
Місяць із новою групою злетів непомітно. Прощаючись, студенти, які прикипіли до своєї старшої наставниці та подруги, подарували їй плюшевого ведмедика і оберемок чайних троянд. Вона щиро дякувала та радила: