— Коли ти була маленьким карапузом, твої жар-птиці ховали у шкатулці тисячі різнокольорових казок. Щовечора ти дивувалася квітковим вальсам, дивам і чарам, принцесам та королевам із ка-
рамельних замків і звірятам, які з тобою розмовляли... Але твоя скринька подорослішала разом із тобою. Уявляєш?
— Мам, ти це серйозно? — здивовано поглянула донька.
— А ти думаєш, що дівчатка дорослішають та перестають вірити в дива? Слухай, панянко, далі. У кожної дівчинки є власна чарівна скринька, куди вона складає всі свої секрети, мрії, бажання. Спробуй і ти довірити отим жар-птицям свої таємниці. Які саме -вирішуй сама, але пам’ятай: там час від часу ти знаходитимеш минуле, оберігатимеш теперішнє й чаклуватимеш майбутнє!
— Чудасія! Мамунь, а казок ти, часом, не пишеш?
— Доню-доню, ходімо дещо покажу, — мама обняла дівчинку за плечі та повела до спальні.
Лада підвела очі на таку знайому шафу й не могла зрозуміти, що ж такого дивовижного можна там побачити. Але на верхній поличці, куди раніше вона ніяк не могла дістатися, стояла справжня знахідка. Дівчинка зрозуміла, що на скарб можна не лише глянути, і передчуття великих таємниць заполонило фантазійний простір.
Вінтажна скринька із французьким принтом мала доволі старенький вигляд і здавалася справжньою знахідкою для колекціонерів ретро-стилю. Лада милувалася нею, ніби музейним експонатом, але все ще не наважувалася відкрити.
— Мам, ти мені справді дозволяєш доторкнутися до твоїх таємниць?
— Ладочко, ти рано чи пізно все одно їх віднайдеш, — усміхнулася мама, — спалити минуле неможливо, навіть якщо воно й фізично горітиме. Розумієш?
Лавандовий аромат жив у шкатулці вже давно і з радістю вирвався на волю, змішуючись зі свіжим повітрям сучасності. Фотокартки, листівки й листи, старенькі конверти з ледь помітними штампами, записнички, незрозумілі дрібнички, які милували око жінки та нашіптували історії з минулого, — усе це дбайливо було розміщено власницею французьких таємниць. На дні залежалися аркуші рукописів, які викликали в дівчини інтерес. Оглянувши верхні аркуші, Лада приголомшено поглянула на маму:
— Ти не казкарка... Та ти справжня письменниця! Мамусь, чому я про це досі не здогадувалася?
— На все свій час. Це своєрідні казочки для дорослої донечки. Пам’ятаєш, що скринька може чаклувати майбутнє? У кожного власні чари! Колись ти віднайдеш свої. А ось це — лист, який я написала тобі ще двадцять п’ять років тому.
— Але ж мені лише вісімнадцять. Ти вже тоді знала, що в тебе буде донька?
— А кому б я розповідала про всі наші чари?
Дівчинка вмостилася біля вікна й розгорнула мамин лист:
«Доню!
Я навмисне написала тобі листа, коли була трохи старша від тебе. Хоч би як я хотіла, але не вдасться вберегти тебе від усіх солоних потоків сліз. Проте варто розповісти, яким барвистим можна бачити кожен новий день, навіть тоді, коли життя зводить усі думки у величезну чорну крапку.
Знаєш, донечко, моє маленьке відкриття виявилося дуже простим: потрібно бути закоханою двічі!
Ти здивуєшся спочатку цим словам, чи не так? Для початку закохайся в життя... У своє життя, яке містить стільки цікавинок, барв, ноток, пахощів! Кожного ранку небо буде інакшим, сторінки улюблених книжок перегортатимуться, дощ барабанитиме щоразу неповторну мелодію, а в знайомих дитячих мультиках ти знаходитимеш усе нові й нові секрети. Спробуй знайти краплинку закоханості в ранковій каві, пахощах бабусиних пирогів чи улюблених бузкових парфумів, і ти зрозумієш, що буденність аж ніяк не сірого кольору, а наповнена по вінця чудесами!
Блиск твоїх закоханих оченят привабить й іншу, не менш чарівну закоханість — у чоловіка, який буде аж ніяк не половинкою, бо хіба ж потрібна половинка маленькому цілісному всесвіту, яким ти будеш?! Мелодія твого життя залишиться та ж, але зміниться аранжування, ти почуєш такі знайомі звуки абсолютно по-іншому. І це тебе аж ніяк не злякає, а захопить плекати нове звучання та щоразу імпровізувати музикування складених тобою ноток життя. Головне — не бійся, ти ж у мене смілива дівчинка! Але коли відчуєш, що аранжування гармонійно огорнуло тебе, не відпускай того майстра зі свого життя! Запам’ятай, що не всі помилки можна виправити. І навіть якщо ти будеш надто юна, варто спробувати бути щасливою!
Мама»
Дівчина кинула погляд, повний запитань. Мама з розумінням промовила: