Тобі подобалася школа?
Я любив школу й засмучувався, коли вона зачинялася на свята чи з іншої причини чи навіть наприкінці шкільного року перед літніми вакаціями. Пам’ятаю, як одного разу я йшов і плакав, повертаючись зі школи після церемонії закриття, сумний від перспективи не бачитися з однокласниками цілий день і не займатися чимось разом, як-от: відвідувати уроки, виконувати гімнастичні вправи, співати, ставити вистави, грати на перервах тощо. Але влітку про школу я швидко забував, бо тоді мав багато інших чудових занять.
Ти був неслухом?
У школі я був для вчителів справжнім лихом, не сидів спокійно ані хвилинки, відповідав на запитання, які ставили іншим учням, якщо ті на них не відповідали, і сперечався з учителями про те, що, як на мене, знав краще.
Однак мене лише зрідка карали, бо мама вчителювала, а татова посада в місті передбачала відповідальність, зокрема і за школи.
Ти робив домашнє завдання?
Я робив уроки, щойно приходив зі школи, щоб не муляли, а потім їв і гуляв. Так пізніше я не переймався, що їх не зробив.
Бібліотека?
У місті була бібліотека, і мені нарешті були доступні книжки, про які я й не мріяв. На полицях їх стояло так багато, що я не сумнівався, що точно не прочитаю всі, і думав, яке ж чудове життя, що ніколи не бракуватиме нового читва.
А ще я любив навідуватися в книгарню на головній площі та роздивлятися нові надходження, а також ті книжки, які переглянув і вподобав раніше. Інколи мені вдавалося переконати батьків купити мені деякі з них.
Книжки про козаків?
У книжках, які я тоді читав, передусім ішлося про запорізьких козаків. Ми не мали книжок про козаків, коли жили у дворі граб’ї Кароля, і я лише дещо про них чув від батьків. Тепер їх було чимало, і, беручи книжку, я перевіряв, чи текст про них.
У вітальні баба мала дві картини в рамах за склом із зображенням козаків: одна — де всі переважно на конях, а в центрі — гетьман на коні з булавою в руці, ворожі штандарти розкидані перед ним на землі, вояки зібралися перед священиком у багатому вбранні, який стоїть з піднятою рукою на церковних сходах, благословляючи їх; друга — де козаки, хто сидячи, хто стоячи, регочуть, скупчившись коло постаті писаря за столом, який пише лист. Вони ще більше наснажували моє зацікавлення цією темою.
Ляхи й татари?
В усіх книжках козаки билися з ляхами й татарами, переважно з останніми, що мені особливо подобалося, бо татари не подібні на тих, про кого я будь-коли чув або кого бачив. Одне оповідання було про хлопчину, якого вбило татарською стрілою, коли він сидів високо на дереві, доповідаючи козакам унизу. Ще одне — про дівчину, яка завела татар у болото, де втопилася разом з ними, замість того щоб привести до свого села, яке татари хотіли пограбувати. І ще про хлопця, що пішов до Криму, шукаючи сестру, яку татарва забрала до гарему. І про джуру, козацького хлопчака-учня, який сам проплив від чайки, довгого козацького човна, до турецької галери, виліз на неї й висадив у повітря пороховий склад, потопивши корабель, і загинув разом з ним. І ще безліч подібних історій.
Я дізнався, що козаки були чудові розвідники, які підкрадалися до ворогів, пластуючи на череві по землі, щоб вивідати ворожі позиції, що я сам старався робити у хаті й надворі, і що вони перегукувалися вночі, наслідували голос пугачів, що я теж пробував, і що могли вони довго сидіти під водою, дихаючи через очеретинку, що я знов-таки пробував, але без успіху, і що, накінець, були вони безстрашні, не боялися смерті й, насаджені на паль, байдуже курили люльку.
Я також дізнався, що чикири башка! татарською значить «голову з пліч», і горлав це несамовито, зрубуючи верхівки квітів палицею, коли біг крізь поле, як робив колись шаблею у дворі граб’ї, уявляючи, що я козак і зрубую голови ненависній татарві. Під час переїзду моя шабля десь загубилася, та вона й так була б для мене замалою.
Облави?
Час від часу в місті німецькі вояки разом з місцевими поліцаями влаштовували облави.
Люди розбігалися навсібіч, силкуючись утекти або заховатися на чийомусь дворі чи в під’їзді, щоб їх не схопили.
Спочатку, я думаю, вони шукали юдеїв, щоб доправити їх у місцеве ґето чи, може, концтабір, а потім вже просто юнаків і дівчат, щоб відправити їх до Німеччини як рабську робочу силу на фабрики й у сільське господарство.