Ти ще мене звинувачувати будеш, молокосос!..
«…На гурті мені сподобалося!..»
Ще б пак! Ледарі! Треба платити їм менше, щоб вони більше працювали!
«…Особливо сподобався мій менеджер Юра, видно, що фахівець і людина хороша…»
Якщо це все, на що ти здатен, то завтра тебе тут не буде!
«…А от Антон Васильович трохи смикався, якийсь невпевнений мені видався, наче хотів свій авторитет показати серед підлеглих, а показувати не було чого…»
А це вже цікавіше…
«…Коли я спитав у нього про парастас і похорон Олексія і чи піде хтось із гурту, він зробив вигляд, що не розчув, і я мусив повторити запитання…»
Стара звичка: перепитати, щоб мати час придумати відповідь.
«…Костянтин Богданович здивував мене тим, що прийшов у тому самому одязі, що й у понеділок, а в офіс, кажуть, не комільфо ходити два дні поспіль в одному строї…»
Ти диви, який спостережливий!
«…Його помічниця Анжела, здається, накидала оком на Олексія, тому дуже здивувалася, що у нього на фірмі була дівчина…»
Що ж тут дивного, нормальний пацан!
«…До речі, його дівчина зараз на лікарняному, на парастасі її не було, тому планую побачитися з нею завтра на похороні. Кажуть, трохи ненормальна. Цікаво буде познайомитися…»
А ім’я? Ім’я, ідіот!
«…І ще одна білявка у вас є, схожа на тигрицю…»
Ілона, гм… у кожного свої асоціації…
«…Вона, здається, хотіла мені щось розповісти, але завадив охоронець…»
Конкретніше, бовдуре!
«…Вона щось знає. Спробую поговорити завтра. Бувайте».
Та-ак, ввічливості тебе ніхто не вчив, як я бачу, ну нічого, цей недолік ми виправимо!
Олександр відкинувся на спинку крісла.
Його дім знаходився на території фірми і він мав можливість тримати руку на її пульсі цілодобово. Але його пульс останнім часом давав збої.
Олександр відкрив записника і торкнувся паперу золотим пером: Підозрюваний № 2: головний юрист фірми «Конвалія» Костянтин Богданович Дудай. Круглолиций, в окулярах, зразковий сім’янин, родич по батьковій лінії. Але це нічого не міняло.
Навпаки…
Він поглянув на монітор, перш ніж вимкнути комп.
Боронь тебе Боже збрехати мені… Боронь Боже…
11
Олеся бігла і бігла карпатським лісом, але орк не відставав. Раптом ліс розступився, вона спіткнулася і впала навколішки. Намацавши перед собою рейку, відчула, як вона двигтить. Десь по цій рейці рухався потяг. Десь зовсім поруч.
Позаду почувся войовничий вигук.
– Попалася, с…ка!
Олесю, що повільно озирнулася, умить засліпив ліхтарик. Дівчина підняла вільну руку, щоб захиститися від світла.
– А ти швидко бігаєш! – мовила якомога спокійніше, але голосно.
Орк цього не чекав. Зупинився, важко дихаючи. У руці тримав шампур, з якого скрапувала на землю кров.
За хвилину:
– Ха! А ти думала, шо втечеш? – спитав, вставляючи для зв’язки слів недруковані вирази.
– Думала, але помилилася, – так само спокійно і голосно.
– Ти знаєш, що я з тобою зараз зроблю?
– Розкажи мені.
І знову ступор. Темрява довкола та обриси великої темної фігури, з якої ллється світло, нагадали їй дитинство, коли Олеся з татом дивилася в кінотеатрі фільм про інопланетян, тремтячи від страху. Різниця полягала в тому, що зараз ефект присутності був приголомшливий.
І ще… Через те світло вона ніяк не могла розгледіти його обличчя.
– Швидше розказуй, бо не встигнеш… – поквапила орка, вказуючи рукою йому за спину.
Під впливом наркотиків реакція у нього була, м’яко кажучи, млява. Величезний сніп світла за спиною орка щомиті поглинав усе більше простору довкола, наближаючись стрімко й безжалісно, і тільки коли оглушливий гудок потяга розметав тишу Карпат на цурки, її переслідувач обернувся.
Олеся рвонула з місця, сподіваючись встигнути, але марно. Темрява накрила її з головою…
…Олеся відкинула ковдру і втупилась у стелю.
Тінь від абажура химерно похитала трьома головами. Автівка з увімкнутими фарами поїхала далі, а її дракон залишився.
Спати дівчина більше не могла. Лежачи на ліжку в кімнаті на четвертому поверсі по вулиці Угорській, вона сповзала в чорне урвище, на дні якого отаборилися чудовиська з карпатських гір, взявши її душу в заручники.
І найгірше те, що вони не з’явилися там нізвідки. Це вона власноруч привезла їх із собою в багажі зі спогадів, поселила у власній голові і ковтала снодійне, вперто не звертаючи на них увагу весь цей рік.
Аж поки вони не зміцніли й не почали їй мстити.
Вона підвелася на лікті, простягнула руку й намацала шухляду в приліжковій тумбочці. Долоня одразу змокріла.