Почекавши, поки кімната зупинить свій танок, дівчина висунула шухляду і навмання витягла звідти коробочку зі снодійним. Звично, ніби все життя тільки тим і займалася.
Зараз мине…
Усі свої колишні обіцянки відігнала подалі. Увімкнувши бра, помітила півлітрову пляшку кока-коли на тумбочці й слабо втішилася, що не треба йти на кухню по воду. Відкрутила кришечку.
Напою було дуже мало, на самому денці.
Вистачить.
Ще трошки, ось-ось – і настане полегшення. Гіпноген діяв майже миттєво. І головне – жодних сновидінь!
Витерла вологу долоню об ковдру.
Витягнула блістер з упаковки.
Намірилася добути звідти таблетку – білу, круглу, в оболонці, відділену вальною рискою, і… не побачила її на місці.
Блістер був порожній.
Жодної таблетки не зосталося.
Жодної. З дев’яти.
Розділ третій
Але безкінечність врешті-решт завершить своє існування. Вичерпає себе всю, до краплі. Безкінечність невдовзі помре. Наприклад, передозує снодійне…
1
Ковдра вже не рятувала. Зовнішній світ намагався проникнути до її фортеці всіма відомими йому способами, а перекинуті вагони її життя лежали біля насипу, де триголовий дракон тримав у пазурах ключі від її щастя…
Учора був парастас, а сьогодні похорон. Батьки чекали, що Олеся піде з ними, та марно.
Як сказати їм, що там будуть ті, хто винен у його смерті? І як їй стояти біля його труни: живій поруч з мертвими? Дивом уцілілій…
Олеся повернула голову до тумбочки, ледве стримуючись, щоб не перевірити в сотий раз упаковку з-під снодійного.
Пам’ять потроху збирала уламки спогадів воєдино.
День – понеділок, дата – дев’яте червня, час – ранок…
…Ванна кімната. На підлозі – калюжа води. Холодно.
Вона сидить у цій калюжі. Її кофта, лосини, обличчя і волосся мокрі. Одна тапка – у кутку ванної, другої не видно. У голові сутінки, у горлі дере, хочеться лягти в цю калюжу і потонути.
Їдкий специфічний запах викликає напади нудоти, але вона стримується.
Сидить на підлозі й чекає. Чекає, поки ванна кімната хоч трохи зупинить свій танок. Нарешті, ухопившись за ручку, зводиться на ноги.
Людина у дзеркалі дуже бліда. Дивиться червоними запухлими очима, мокре скуйовджене волосся прилипло до обличчя, підборіддя у якійсь сажі.
І зіниці неприродно розширені…
Покліпала, провела рукою по підборіддю – ні, не сажа… Плеснула на себе водою, тремтячи від холоду і ще від чогось… незрозумілого.
Рвучко розвернулася до унітаза і виблювала. Заточилась, але на ногах встояла.
Тепер вона знала, що так їдко тхнуло. Її власне блювотиння.
Олеся спустила воду і по стінці, похитуючись, дісталася своєї кімнати. За вікном починало світати. Ранкове сонячне світло – зазвичай тихе і лагідне – боляче різонуло по очах.
Ледве спромоглася стягнути з себе мокру одежу й, знесилена, заповзла під ковдру й відключилася.
Відтоді дівчина ніяк не може зрушити себе з місця. І зрушити оті перекинуті вагони свого життя теж не може – вони лежать собі разом з нею край урвища і чекають.
Чогось. Чого?
Олеся повернула голову до тумбочки.
Сьогодні – похорон. А вона може думати лише про ці кляті таблетки.
2
Олександр ще не вирішив, чи піде на похорон. З одного боку, це його працівник, який вкоротив собі віку на його фірмі, а з іншого – хто тому працівникові винен? Простий керівник зміни. Таких керівників хоч греблю гати, а тямущих – на пальцях порахувати!
Лускувець до тямущих не належав. Радше до нетямущих!
Олександр згадав ревізії, в яких найчастіше виринало його ім’я, і ту його винувату посмішку, коли йому зачитували недостачі!
І гроші з нього вираховували, і догани в особисту справу заносили, і пару разів навіть звільняли під гарячу руку, а він завжди просився назад, коли буря влягалася… Когось іншого він би ніколи назад не прийняв, а Олексія… Щось було в ньому надійне, не підле, щось таке, що вирізняло серед усіх стражденних і знедолених, які тільки й чекали, як би потягнути те, що погано лежить, а потім твердо віднікуватись і огризатися вслід!
І вже й відеокамери всюди повтикали, і всі за всіма слідкують, а недостачі як були, так і є!
Що ж таке? Яку змію я пригрів біля серця?
Олександр ще не вирішив, чи піде на похорон. Але те, що виведе зрадників на чисту воду, – це він постановив однозначно. Навіть ціною гіперглікемічної коми…
3
Похорон добив його остаточно. Напередодні увечері на парастас прийшов майже увесь курс фармацевтичного факультету, на якому вчився Олексій Лускувець, більшість викладачів і практично увесь персонал «Конвалії». Олексій був старший за Максима на чотири роки, всі з його курсу вже мали якусь роботу, не обов’язково за спеціальністю, а його вже ніколи не буде на цій землі…