За дверима стояли Тарас із фірми – без уніформи і без усмішки – і ще один чоловік. У секонд-хендівському піджаку на футболку, джинсах звідти ж, чорній бейсболці…
– Антон за мною вже ескорт прислав? Мене шеф відпустив.
Та гості заштовхали хлопця досередини і притиснули до коридорної стіни.
– То так ти за мою доброту платиш?! – просичав Тарас, а той, другий, швидко розглядався по хаті.
– Ей, ти куди? Що таке? Чого ви?
– Так платиш?!
– Що ста?..
Біль увімкнувся несподівано в ділянці епігастрію. Максима скрутило і вивернуло на килим жовчю.
Наступний удар по хребту повалив його на коліна.
– Де гроші?.. – пролунало згори.
– Як-кі… гроші?..
– Мальовані! Де гроші?
– Які?..
Носком черевика йому врізали попід грудину. Блювати Максимові більше не було чим. Біль скручував його біля ніг нападників, пульсуючи і розливаючись по тілу…
Другий чоловік підняв його голову за волосся.
– Повернеш зараз – тобі навіть трохи пощастить. Не повернеш до завтра – тобі крупно не пощастить. Вибирай.
– Я не знаю, які…
Аж тут він згадав. Коробочка, обмотана папером і скотчем… Розміром з мамину скриньку..
– Скільки?.. – прохрипів, ковтаючи повітря.
– А ти не рахував? Шістдесят тисяч.
– Я все поясню…
– Не треба нам твоїх пояснень. Нам гроші треба. Гроші фірми.
– Це не я. Я віддав.
– Кому? Свідки є?
Перед очима мерехтіло. Сльози котилися по щоках. Невиплакані на похороні сльози…
– Любомиру. Керівникові вчорашньої зміни. Зі складу!
– Що ти верзеш? Любомир учора не працював.
– Працював, він іще на гурт ішов… з кардіомагнілом…
– З чим? Слухай. Не можна брехати так невміло. Просто зізнайся, невже все програв? У карти чи на тоталізаторі?
– Спитайте Юру! Він знає!
– Питали. Він теж постраждалий, це його область. Місця собі не знаходить. До нього гроші не дійшли, на гурті їх теж ніхто не бачив, а там багато свідків. Камери в холі зареєстрували, як ти отримав передачу від Шумахера. Де гроші?
– У Любомира гроші! – кричав Максим, боячись, що вони його не почують. – Такий високий, з чорною щетиною!
– Відколи це в Любомира щетина? Давай так, – той, хто у бейсболці, присів біля нього, поглянувши просто в очі. – Ти новенький, люди бачили, як ти заходив у туалет, там ти все порахував, докумекав, що можеш хапнути добрячу суму, і не втримався. Буває. Віддай сьогодні частину, завтра донесеш те, що програв. Позичиш, хатинка непогана, живеш небідно. Навіщо воно тобі?
Максим витер рукою сльози і соплі. Стояти на колінах за те, чого не зробив, було нестерпно. А за те, що зробив?
– У мене їх нема. Я все поясню. Олександру Вадимовичу.
– Е ні, коли справа дійде до шефа, ти вже маєш усе віддати. Бо він так, як ми, церемонитися не буде.
– Дайте мені з ним зустрітися.
– Він сам вирішить, коли йому з тобою зустрітися. Гроші при тобі?
– Ні…
– Ясно. У понеділок, дев’ята нуль-нуль, уся сума. Час пішов.
І гості забралися з його дому. До понеділка.
Максим ліг на килим, підтягнувши коліна до грудей. Це тільки в фільмах можна після такого зриватися на рівні ноги і бігти доганяти лиходіїв.
Принцеса підійшла до нього і лизнула в ніс.
Хлопець зціпив зуби, щоб не завити.
Треба ж було так по-дурному підставитися?!
9
Олександр був сам не свій від люті.
– Як?! Мимо вас усіх, серед білого дня?! Виніс і навіть оком не змигнув?!
– Нічого, віддасть. Шмаркач ще, принесе, де дінеться…
Тарас сидів, звісивши голову, Степан похмуро стояв за його спиною, але це їх не врятує…
– Я питаю вас, як він це зробив?! За що я плачу гроші вашій с…ній охороні?!
– Мабуть, коли пішов у туалет, переклав їх у свою сумку… У понеділок о дев’ятій, шефе, все буде у вас…
Олександр нахилився вперед.
– Впевнені?
Працівники мовчали.
– Ідіть і без грошей не повертайтеся.
Звісно, він сказав це зовсім іншими словами.
10
Біль у кожній клітині тіла змусив Максима піднятися, дійти до ванної й відкрити кран.
Кажуть, допомагає…
Згадав про килим персикового кольору, знайшов якусь шмату і, протерши його, витріщався на темну пляму. Мамі дуже подобався персиковий колір…
Хлопець повернув до ванної кімнати. Помокнув у гарячій воді. Трохи попустило. Трохи.
Встав, натягнув банний халат, зайшов у кухню, щоб зробити собі ще одну каву, спіткнувся і пошукав ногою тапку, яка злетіла з неї…
– Привіт, не хотів тебе налякати. Щось трапилося?
Батько не знайшов нічого кращого, як сісти на порозі тераси, обійнявши Принцесу, і струшувати попіл у Максимове улюблене горнятко в горошок.