Зробили його слабшим. Ніби зменшилася дистанція між ним і ними, ніби гора Олімп змаліла і тепер будь-хто знизу може задерти голову і побачити небожителя, який виявився зовсім не таким недоступним, як колись.
5
Безсоння і нервове напруження останніх днів зробили свою справу: фірма «Конвалія» тепер видавалася монстром, який колекціонує душі людей і зберігає їх на складі у холодильниках…
Максим спробував вийти з машини, але ноги навідріз відмовилися його слухатися.
Понеділок, скоро дев’ята…
Люди стікалися до прохідної, на диво веселі й безтурботні, наче не до монстра в пащу йдуть, а на барбекю.
У шибку постукали. Максим аж підстрибнув. «Шкода-Фабія» припаркувалася через дорогу від фірми, під розлогою липою, неподалік залізничного переїзду, ніби не мала ніякого стосунку до того негідника-монстра…
Але їй не повірили…
– Приніс? – Степан, у піджаку на футболку і в чорній бейсболці, закурив, знічев’я позираючи на авторинок за сотню метрів від них. Наче він випадково сюди забрів і вирішив перекинутися словечком з водієм помаранчевої «Шкоди-Фабії», який теж суто випадково куняв тут із самісінького ранку.
– Я хочу домовитися, – голос зрадницьки тремтів, як і ноги. Цигарка теж би тремтіла в його руці, якби він палив. – Мені треба більше часу.
– Овва, яка негарна відповідь. – Керівник охорони сперся ліктями на напівопущену шибку. – Спробуємо ще раз. Будь уважним. Я питаю: приніс, а ти відповідаєш – так. Не чую…
– Ні, в мене нема… Я хочу все пояснити…
Степан витяг цигарку з рота, струсив попіл… одним ривком відчинив дверцята і з усієї сили натиснув на грудну клітку Максима основою своєї долоні, вдавлюючи у сидіння. У грудях різко заболіло. І дихати стало проблематично.
– Я розмовляв із шефом, він сказав, що не вірить жодному твоєму слову і твій вчорашній лист тільки поглибив його підозри. Хочеш спихнути на когось із наших? Навіть не намагайся…
Максим спробував скинути з себе долоню, вивернутися з-під неї, але жилава рука керівника охорони наче була зроблена зі сплаву заліза з титаном…
Другою рукою той швидко облапав водія і витяг із його задньої кишені техпаспорт, права і гаманець.
– Це поки побуде в мене.
Степан швидко випростався і смикнув підборіддям до випадкового перехожого, мовляв, а ти чого витріщився. І той обійшов «Шкоду» по найдальшій траєкторії.
Максим вчепився в руку свого мучителя обома руками, від стиснення грудної клітки дихання зробилося поверхневим і не могло донести до мозку достатньо кисню, серце билося з перебоями, перед очима затанцювали білі плями.
– Ми з тобою зараз заїдемо на отой базарчик і ти скажеш, що хочеш продати машину. Ціну ти знаєш. Можеш виторгувати більше, я не проти. У мене є там знайомий, який довіряє мені і швиденько знайде тобі покупця. Ми залишимо йому мій номер телефону, я діятиму від твого імені… Може, це дасть тобі натхнення пошукати потрібну суму, поки покупець не з’явився…
Тиск на груди Максима припинився так само раптово, як і почався. Хлопець завалився на кермо і хвилину не міг надихатися. Серце билося, як навіжене. Від пережитого стресу і від усвідомлення, що шеф йому не повірив…
А ти собі віриш?
Степан тим часом заліз на пасажирське сидіння.
– Розвертай. І не наїдь випадково на когось із перехожих, бо тоді доведеться дві машини продавати: твою і татову…
6
Про крах економіки почали говорити ще навесні. Долари кинулися скуповувати ближче до літа.
Що чекало на них восени, знав тільки фармацевтичний бог, але волів мовчати, щоб не накликати бога паніки.
Олександр дивився на речі будь-якого масштабу реально, з точки зору вигоди чи невигоди для себе і своєї фірми. Тому всі чутки і передбачення переломлювалися у його свідомості через призму інтуїції, і це часто рятувало його від необдуманих кроків.
Але можливо, його інтуїція копійки ламаної не вартує?
Аптеки тріщали від товарів. Люди звикли купувати тут усе: від дорожезних гормональних препаратів до гривневої захисної помади з вітамінами, яких там бути не могло, бо справжні вітаміни коштують дуже дорого. Але люди далі велися на яскраву рекламу ліків і замість того, щоб йти до лікарів, наступного ранку після початку промоції на ТБ якогось протигрипозного препарату квапилися до аптеки за новою панацеєю.
З чого й живемо…
Щоб усе це раптом рухнуло – в голові не вкладалося. Але підстрахуватися не завадить.
Олександр скуповував землю. На Прикарпатті, в Криму, на Київщині. Щоб будуватися. Або перепродавати. Залежно від ринкової кон’юнктури. Земля, як і будинки на ній, завжди будуть у ціні. Роберт Кіосакі заробив на цьому мільйони. Олександрові вистачить частки від них. Але прогнози деяких експертів все одно навівали песимістичні настрої…