7
– Щастить тобі, Панакото…
– Чому, Максе?
– Маєш свою музику – і радієш.
– Ти для цього телефонуєш? Позичити тобі музику на день? На більше не дам.
– Позич мені краще бубна, бажано із шаманом, може він мені начаклує, де я посіяв свій телефон? «Самсунг» останньої моделі, щоб ти знав – найтонший у світі. А я його взяв і посіяв. Де?
– Може, хто вкрав?
– Тоді давай сюди бубна, шамана і міліцейський бобік, щоб повний «ол інклюзів» для злодія організувати.
– У вас там не один злодій, я так бачу.
– Ага, організована, значить, злочинність бере мене у кільце. Але не на того напали!.. О, кафе-бар «Ілюзія». Як думаєш, пельмені там справжні?
– Ти не на роботі?
– Не на роботі й не на машині…
– Слухай, Максе, а може, даремно ти на ту фірму поперся, га? Може, йди звідти, поки не пізно?
– Пізно. Чую, що розворушив їх, але гадки не маю, звідки грім вдарить…
8
Покупця знайшли до кінця робочого дня. Зателефонував Степан на домашній телефон і сказав, щоб Максим готувався на завтра на обід. Прощатися з тачкою…
Можна було б піти в міліцію, але міліція має що йому пригадати, і про це знає керівник охорони «Конвалії», якщо так впевнено і нахабно відбирає у нього його власність.
«Шкода-Фабія» належала колись його мамі, і цей факт блимав у нього в голові на поличці під назвою «Чужі речі» непомильним нагадуванням: «Не можна брати чужі речі: ані позичати їх у когось, ані просто передавати третім особам, якщо ти не впевнений, що вони тобі життєво необхідні».
Авто було йому необхідне, як засіб пересування від однієї точки до іншої, як засіб зваблювання дівчат і як спосіб самоствердитися над тими, хто авто не мав.
Але життєво необхідними були нормальне дихання і серцебиття, а не чуже авто, яке мама лишила йому, як відкупне. І яке він дуже давно мріяв продати. А гроші пропити.
– Привіт.
Тато, як завжди, увійшов нечутно, наче привид. Їхній особняк здавався о другій ночі будинком з привидами.
– Чому ще не спиш?
– До державних готуюсь.
– Відколи ти готуєшся до екзаменів?
– Це ж не просто екзамени, це – випускні екзамени.
– І ти боїшся, що тебе не випустять з інституту? Після п’яти років навчання? «Шкода» на сервісі?
Максим потер шию, очі злипалися, на каву його перенасичений кофеїном організм уже не реагував, а «Ред-Булів» не визнавав.
Тато, як завжди, просік головне.
– Так, завтра заберу… Я вже закругляюся. Ще трохи. Ти давно приїхав?
– Я повернувся. Не зійшлися ми характерами з Надею.
– Як завжди. Тат, а може ти маму любиш? Досі…
– А хіба її можна не любити? Такої, як вона, в мене більше не буде.
– То чому ж ти її відпустив? Тому що повірив мені, а не фактам?
– Я слідчий. Я знаю, коли можна вірити фактам, а коли людям. Не сиди довше, ніж треба. Це однаково нічого не дасть.
Максим відкрив рота і довго ще дивився так з відкритим ротом на двері своєї кімнати. Зачинені за його батьком.
Це він до чого?
Але двері відповіді не знали.
Може, спитати в привидів?
Він прислухався. Привиди мовчали також.
Отож Максим вирішив піти спати.
9
Олександр вирішив піти спати.
Але записник із золотим тисненням дивився на нього осудливо, наче він записував туди не тих, кого треба.
Ну от кого логічно було записати туди першим?
Правильно, Семена Іващишина, керівника складу. Має і людей, і можливості, знає, що де лежить і як воно там лежить.
Деколи найпростіші відповіді – найправильніші.
Він вивів золотим пером: Підозрюваний № 4. Знову відкрив пошту. Листів не було.
Подивіться на нас, ми образилися!..
А від дармових грошей хто відмовиться? Правильно, мало хто.
Олександр спробував уявити, хто з його оточення направду міг би відмовитися від такої купи грошей.
І за кілька хвилин змушений був зізнатися собі, що так достоту й не знає, хто б міг…
А він сам би відмовився?..
10
Прийшла тітка Тамара і розхвилювала Олесю. Їй потрібно було зберігати спокій, увімкнути логіку і забути про емоції, а тут прийшла тітка Тамара – і все, що вона так довго намагалася зібрати докупи, знову розлетілося на кавалки.
Побачивши її на порозі своєї квартири, Олеся розревілася, як мала дитина.
– У міліції сказали, що останній дзвінок Олексія був тобі, але ти, напевно, вже спала… може, він… він щось хотів тобі сказати… щось важливе…