Олеся киває. Їй далі тривожно, але… вже трішки легше на душі, ніж було досі.
Бо вона не самогубця! На відміну від…
– Стривай, подруго, тут щось не те, – Марта знову бере щітку в руку і підносить її до губ. – Ми тоді трохи перебрали, згодна, але я залишила тебе цілком при свідомості, попрощалася, поїхала додому, ти ще мала за мною двері зачинити…
І тут Мартині очі розширюються, а щітку вона кладе на поділ сукні.
– Ти зачинила за мною двері, Олесю?
– Двері?
– Так, свої двері?!
– Я не пам’ятаю… Ні, напевно…
– Ну тоді все зрозуміло…
2
Автівку він продав, гроші тут же перекочували до сумки керівника охорони, Максима поплескали по плечу і пішли. А він лишився стояти посеред авторинку, як євнух посеред гарему. Стільки тачок, а жодної твоєї…
Зайшов у ресторан «Вишенька» біля ДБК, замовив собі хот-дог, з’їв, не відчувши смаку.
Дочекався співробітниці, чиї форми негайно привернули увагу чоловічої частини відвідувачів.
– Це робиться дуже просто. Береться каса, скажімо за місяць, у клієнта. За другим варіантом, ну ви розумієте, без накладної… – кругловида бухгалтерша, коли говорила важливі речі, мала звичку нахилятися через стіл до співрозмовника, від чого йому робилося гаряче, хоча кафе «Вишенька» біля кільця на Зеленій тішило прохолодою. – На фірмі кажуть, що клієнт просить ще почекати. Якщо він за місяць вибирає близько ста тисяч – то це крупний клієнт, його балують і можуть трохи почекати з поверненням боргу. А ці гроші на місяць кладуть на депозит. Від ста тисяч виходить пристойна сума. І так щомісяця: одну суму знімають і віддають на фірму, другу знову кладуть на депозит. Це я, наприклад, кажу. Бувають різні варіанти, якщо сума більш-менш однакова, то просто перекривають щомісяця попередній місяць, а депозитні гроші не чіпають. Так що там, у записці, було?
– Отже, ніхто нічого не підозрює і всім усе вигідно?
– Ну це до часу. Якщо, наприклад, фірмі конче потрібні кошти, а наш менеджер поїхав у відпустку чи ліг у лікарню, телефонують в аптеку-боржницю, а там заявляють: ми весь борг погасили ще минулого місяця. Отоді правда спливає… Але при стабільних поставках і більш-менш безперебійному обороті такі махінації непомітні. А у нас наче стабільність зараз.
– Кажуть, в Америці криза.
– Так то в Америці. Нам до них далеко… Так що там із запискою?
– А що в таких випадках пишуть? У моїй смерті прошу нікого не звинувачувати…
3
Сьогодні Олександрові наснилося, що його фірма збанкрутувала.
Він пам’ятав те відчуття, коли зателефонували з банку і голосом Ілони повідомили, що «Конвалію» продали на аукціоні, щоб оплатити його борги.
До його дверей вишикувалися черги тих, кому він був щось винен. Серед них – знайомі й незнайомі обличчя, якісь тіні й люди в масках. У розчахнуті ворота вбігають його дівчатка, а за ними йдуть коні, табун коней, ідуть впевнено, наче вони тут господарі, розглядаються по боках, кивають і форкають, коли бачать його посеред фірми із записником у руках.
Він розгортає свій записник, там, де золота закладка, демонструючи всім, що він сплатив за кожним рахунком, ось тут, у записнику, все зазначено… він вдивляється в записник, але, крім закладки, нічого там не бачить…
Олександр ковтнув какао і взяв свій записник до рук.
Нехай про кінну ферму він марив уже давно, побачити коней уві сні – непогано. Банкрутства, напевно, підсвідомо бояться всі власники бізнесів, хоч і заперечують це.
А от записник? Що хотіла його підсвідомість показати цим посланням? Що він нічого путнього там поки що не написав або, навпаки, – пропустив щось дуже важливе?..
Олександр сягнув по ручку і на новій сторінці вивів: Підозрювана № 5: Ілона Вікторівна Давидюк, завідувачка відділу роздрібної торгівлі.
Навіть якщо ти дуже добре працюєш, це не означає, що ти не можеш також і дуже добре красти.
4
Учора шеф перевів його з посади помічника менеджера на посаду підбиральника на складі. Одна з найнижчих посад в ієрархії фармацевтичної фірми. Після неї у списку йдуть тільки прибиральники і сантехніки…
Перевів і почекав на Максимову реакцію. Антону перед цим наказав піти геть. Недрукованими виразами. На реакцію Антона ніхто з них дивитися не став.
– Ви ж знаєте, що я не брав тих грошей.
– Я знаю, що ти повівся, як баран, і за це повинен платити.
– Я?
– А хто, я?
– Вони продали мою машину.
– Щось я не бачу сліз та істерик. Якби ти не хотів, вони б цього не зробили.