– Ні, Софіє Володимирівно, я ще пишу.
– Ну от і пишіть. Гнатишин, можете бути вільні.
Кожного разу, коли він виходив переможцем з таких баталій, йому робилося сумно і вітер сильніше гудів у дротах, і холодний літній ранок остаточно віддалявся за горизонти пам’яті. Наче виходиш із аудиторії, у якій все тільки починалося, і закриваєш за собою важкі дубові двері. Назавжди.
Але ось повз нього пропливала одна красуня, друга, третя, десята… і він знову пришпорював коня.
Їх так багато у цьому світі, але от парадокс: кожна думає, що вона єдина? І звідки це у них?
– Ой, Максе, ти вже йдеш на перерву? – лагідно зупинило його на сходах університетського корпусу. – А мене не почекаєш?
Ну от, йому навіть напружуватися не доводилось.
Як казав один потойбічний володар: «Самі запропонують і самі все дадуть…»
– Віко, я ж воїн, мені предками заповідано махати мечем і підставляти щит під вогненні стріли, а ти питаєш, чи я тебе не почекаю? Ти бачиш у цьому якийсь сенс?
Віка заморгала своїми приклеєними віями і ще тупіше заусміхалась. Нічого вона не бачила, окрім нього, і хто такий сенс, знати аж ніяк не могла. Кому він намагався щось пояснити?
Проте з іншого боку… коротенька джинсова спідничка, досить непогані ніжки…
– Хочеш хот-дог?
– Ага, хочу.
Як і очікувалося, питання знайшло відгук у підкіркових нервових центрах цієї ципи. Власне кора головного мозку явно ніколи не задіювалась у неї.
– То пішли.
Пам’ятник загиблим лікарям із серцем у піднятих долонях посеред фонтану міг би засвідчити, що він, Максим Гнатишин, хотів якнайкраще, а виходило як завжди.
Його серце купалося у фонтані під назвою «Любов – це всього лиш хімія», можливо, тому він мав такі хороші оцінки з усіх хімій, яких на фармацевтичному факультеті було більше, ніж досить.
– Як ти гадаєш, Віко, – спитав він, по-фамільярному обіймаючи ципу за плечі, поки мужик у кіоску робив їм хот-дог, – що таке любов?
– Ой, любов – це… це таке почуття…
– Неправильна відповідь, ви не пройшли тесту, Вікторіє. Любов – це не почуття, це окисно-відновна реакція.
– Окисно що?
– Нічого, Віко, не хвилюйся і їж свою хімію. Просто день сьогодні такий… холодний.
– Та ти що, Максе, дивись, яке сонце. Нарешті почалося літо. Ой, ти куди?
– Маю ще зустріч.
– Коли звільнишся?
– Увечері. А що?
– Може, зустрінемось увечері?
– В мене за планом сьогодні увечері пиво і дівчата. Буде Наташка Качур. Може, й ти будеш, ще точно не знаю…
Наташка, незважаючи на своє прізвище, була міс їхнього курсу і окрім гарних ніжок мала ще й гарний бюст. Тут бюст був так собі, на вісім з мінусом. Тому він не церемонився.
Ципа кліпала своїми довжелезними віями, не розуміючи, говорить він серйозно чи приколюється. Не помічаючи, як кетчуп з хот-дога ось-ось вимастить їй кофту. Криваво-червоним.
Максим одним рухом вибив хот-дог з її рук. Той впав їм до ніг, розпластавшись на бруківці.
Ципа зробила круглими і без того великі очі. Пам’ятник із серцем у долонях вдав, що нічого не помітив.
7
Наташка Качур підвела наостанок теракотовою помадою губи, стиснула їх на секунду, рівномірно розподіляючи по поверхні, і подзвонила. Майже забула про запрошення, а тут Віка телефонує: «Ти правда до Макса на вечірку збираєшся?»
Стільки справ, де там тій Віці знати, що таке – бути в епіцентрі постійної уваги протилежної статі. І як це втомлює!
Гм… але ж як вона могла забути про його запрошення?
Ну нічого, головне – вона тут.
А особняк нічогенький! Двоповерховий, з романтичною мансардою і кутою огорожею. Щоправда, на подвір’ї пусто: ні тобі альтанки, ні фігурок тварин, ні квітів.
Та нічого, вона наведе тут порядок і дисципліну! Про ландшафтний дизайн вони, певно, ніколи не чули.
Вона ще раз подзвонила. У двоповерховому особняку дзвінок прокотився луною.
Дівчина пересмикнула плечима. Щось не схоже було на вечірку.
Сутеніло. І на вулиці порожньо.
А телефон Макса поза зоною. І сам він пропадає невідомо де!
Наташка тупнула ногою по гумовому килимку при вході і мало не розплакалася.
Озирнулася, чи ніхто її не бачить. Висякалася. Причепурилась.
Ну нічого, вона ще покаже йому, як з неї насміхатись! За нею такі крутелики бігають, що йому і не снилося. Вони весь його особняк зрівняють із землею! Він іще благатиме про помилування! На колінах, обов’язково на колінах!
8
Результати почали надходити практично одразу. У двох областях кожен третій клієнт заявляв, що з боргами розрахувався. Не з усіма, але за минулий місяць точно… У третій області поки що тільки дві крупні мережі здивувалися, коли їх запитали про оплату.