– Можливо, то ти не хочеш знати правду? Всю правду… Тому тобі її не говорять.
– Цікава теорія. З ким він тут найбільше дружив? Крім Анжелки.
– Суворий допит?
– Уточнення оперативної інформації. Ви ж на боці Кеннеді, чи не так?
– Його замовників так і не знайшли.
– І все-таки, з ким?
Максим не мав часу, не встигав відпочити, не встигав відчути смак життя, нічого до пуття не встигав.
– З дівчинкою із сертифікатного. Як її… Олеся, здається.
– Олеся? Погребняк?
– А що?
– То він із нею дружив? Ясно.
– Що тобі ясно?
– Вона не його дівчина. Вона його сестра. Виходить… виходить, у нього ще хтось був?
– А більше твій Лешек у порочних зв’язках не був помічений. І хто була його пасія, я тобі не зможу сказати. У тебе ще щось? Бо мені треба працювати.
– Стривайте. – Максим знову наче намацав ниточку, але в тому клубку, який він розплутував, було безліч ниток. Не проґавити б. Від усього того навіть схопився на ноги. – А Олеся? Вона з ким дружила?
– А Олеся ще жива, можеш спитати в неї.
Хтось там говорив, що жіноча логіка не залізна.
Платиновий блонд, засмагла шкіра, чітка лінія брів і гострий насмішкуватий погляд крізь вії… Такої залізної дами він ще не стрічав.
Якби не та їхня дивна розмова про кохання…
– Спитаємо, якщо треба… А от він – дурень.
– Ну от і домовилися… Він?.. – Ілона задумалася, дивлячись на кінчик ручки, якою підписувала документи. – Він весь час хотів свята, а в календарі траплялися будні…
Змінний вже чекав на Макса зі стосом підборок.
– Ти де вештаєшся? Львів ще не весь зібраний, область на черзі…
Бородатого не-Любомира ніде не було. Або ховається, або він, Максим Гнатишин, знову переплутав усі нитки у клубку.
5
Якби люди знали, що навіть в аптеках, яким вони довіряють, є ймовірність придбати неякісну продукцію, вони були б обережніші.
Причому ані гуртовики, як проміжні ланки між виробниками та аптеками, ані самі аптеки вплинути на це ніяк не можуть. Усі ліки проходять безліч перевірок та сертифікацій і закуповуються строго у ліцензованих виробників, а тих активних ділків, які їздять від аптеки до аптеки, пропонуючи ходові препарати без сертифікатів на кілька гривень дешевше, зазвичай відправляють куди подалі.
Аж ось через місяць з Міністерства охорони здоров’я приходить припис, тобто список забракованих інспекцією з контролю якості препаратів, які підлягають вилученню і поверненню виробнику або знищенню. У приписі вказано, що препарати з тієї чи тієї партії мають погано приклеєну етикетку, стертий напис або, хоч і значно рідше, вироблені не за стандартом чи взагалі небезпечні для здоров’я. Гуртові фірми зобов’язані вилучити їх у своїх кінцевих споживачів – аптек – і покласти в карантин до наступних розпоряджень санстанції або знищити.
Проте за той відтинок часу, поки всі інстанції отримають приписи і почнуть їх виконувати, частину бракованої продукції встигають реалізувати кінцевому споживачеві, а як аптеки мають забирати її у покупців – нікого не цікавить.
І гуртовики, і аптеки стають в цьому випадку заручниками недосконалої системи охорони здоров’я.
Так і лікуються люди, впевнені, що придбали в аптеці відповідний нормам і приписам, вироблений за стандартами лікарський засіб.
А ще є БАДи, і тут узагалі цікава ситуація. Що п’ять років в Україні кожен лікарський засіб має проходити перереєстрацію, на відміну від закордону. Коли закінчується термін реєстрації, цей препарат миттєво забороняють продавати, хоча в нього хороший термін придатності і ніяких вад за ним не спостерігається. Люди вимагають його в аптеках, шукають аналоги, а тим часом він може простояти в карантині невизначений строк, бо кожна собака знає: для отримання ліцензії в Україні треба добряче «порішати питання» у верхах, і ціна «питання» подекуди така, що набагато простіше й дешевше перевести нерецептурний препарат у категорію БАДів. Тоді продавай його, скільки влізе.
Однак тут починається інша проблема: народ боїться біологічно активних добавок як вогню, відповідно, продаж цих препаратів падає. І не знати, чи вдасться колись подолати замкнене коло між економічно залежними виробниками та корупціонерами, яким вигідна ця залежність.
Олександр оглянув полички, де стояли карантинні препарати, і наказав покликати керівника відділу контролю за якістю продукції, а простіше – сертифікатного відділу. Та так наказав, що працівники складу почали молитися, аби чергове цунамі не зачепило і їх.
Ну не терпів він, коли найменша річ, придбана за його гроші, дурно лежить (хай навіть з високого дозволу міністерства) з великою ймовірністю ці гроші в кінцевому підсумку втратити! А втрачати гроші він не любив найбільше.