Він востаннє скинув поглядом територію свого майбутнього улюбленого і, мав надію, прибуткового хобі й сів до авто.
Пилипчак Віктор не зовсім і суперник, Олена до останнього чекала на пропозицію і виходила заміж, коли сину було десять років, а в Олександра народилася перша донька. Від грошей не відмовлялась, але в довгі розмови з ним не вдавалася, від сина правди не приховувала, чоловік теж був у курсі, але лохом був і лохом залишився. Тільки раз напився і подзвонив своєму однокурсникові, батькові пасинка: «Ну ти й ідіот, таку жінку проґавив».
Ідіота Олександр йому вибачив, бо Пилипчак сказав це не зо зла, а якось зі здивуванням, чи що. А от те, що в нього ніяк справи не складаються, за що не візьметься, все прогорає, отож Олександр мусив синові й далі грошей підкидати, дратувало і дивувало: як Олена – гонорова красуня з вищою біологічною освітою, залишаючись всі ці роки лаборантом на кафедрі, хоча могла б далеко піти, він пропонував і не раз свою допомогу, – як вона може жити з таким невдахою?
Рік тому залишилася без сина. Більше дітей не мала.
Олександр спохмурнів, вирулюючи на більш-менш нормальну дорогу з ґрунтової.
Обірвала відтоді всі зв’язки з ним, ніби винуватила його, що син пішов манівцями. Коли ховали хлопця – пообіцяв знайти винних, а востаннє як з нею намагався поговорити – дев’ятого червня цього року на заупокійній літургії, на яку він встиг уже під кінець, – не схотіла й слухати.
Згадав свою дружину. Які ж вони різні! Богдана воліла змовчати і зайвий раз не тривожити його своїми претензіями, якщо вони в неї і були, тихенько вела собі домашнє господарство, думаючи, що йому цього досить, а на склад чомусь взагалі боялася заходити, лякала її збудована ним велетенська махина, і його, мабуть, лякалася не раз, бо було чого. Жодного разу не виставила йому опір, добре, що доньки характером вдалися в нього.
Тільки тепер Олександр зрозумів, як не вистачало йому його Олени, не мав тепер приводу з нею бачитися, і це підкосило його, може, навіть дужче, аніж смерть сина. Занадто добре розбирався в фармакології, аби знати, що той так чи інакше погано закінчить, лікуватися не хотів, казав, що обов’язок батька – забезпечити дітей, а не лізти до них у душу…
Самотність огорнула з того часу його душу, як туман, і вже рік Олександр бовтається у цьому тумані, а просвітку не видно…
Він залишив по ліву руку поворот на Львів і вирушив на Закарпаття. Там було його фермерське господарство, звідти справно надходили партії овочів і ягід, оборот був невеликий, але постійний. Майор з іподромником зачекають, більше цінуватимуть руку, яка їх годує. Треба підлатати нерви, бо кепські видалися вихідні цього тижня.
Але нічого, він своє надолужить наступного…
7
На фірмі ніхто дуже не вичитував за прогул, це трохи здивувало, поки Максим не довідався, що шеф поїхав на Закарпаття і має повернутися не раніше вихідних. Фірма зітхнула з полегшенням і кожен негайно поринув у свої справи.
У курилці, яку винесли за територію фірми, збиралося тепер більше народу, не так покурити, як погомоніти. У коридорах, на сходах, біля кабінетів працівники фірми «Конвалія», раніше нечутні і невидимі, щоб не дай Бог шеф не зачув чи не угледів, тепер вільно пересувалися, зустрічалися, перемовлялися, навіть частенько сміялися і подеколи реготали до сліз.
Максим навмання ішов фірмою, стрічав людей, здоровкався, потискав руки, кивав, декого знав, про декого чув. Наче недовго на цій фірмі, а фірма вже вросла в нього своїм корінням. Як можна було після майже року праці тут зробити їй таке: повіситися у святая святих – на складі?
А може, то фірма щось тобі зробила Лешеку?
Двоє дівчаток років восьми-десяти вибігли з-за складу і помчали до вантажівок, які стояли на завантаженні, дорогою з ними усі віталися, водій буса «Мерседес-Бенц» навіть гостинно запросив їх до кабіни, вони влізли, але одразу вилізли і забралися в кузов.
Схожість із шефом одразу впадала в очі, дивно, але досі він їх тут не стрічав.
Здається, навіть діти відчули відсутність керівництва і насолоджувалися життям.
Максим загадувався, а чи вміє він насолоджуватися життям?
Завтра збирався в «Лє-Рой»: в однієї красуні з паралельної групи день народження. Намічалася нормальна тусня, а він знову спіймав себе на думці, що не тішить його все це, що для повного щастя йому недостатньо відсутності негативних елементів у житті.
Хотілося присутності чогось такого, від чого зраділи б допамінозалежні рецептори його головного мозку!
Одним словом, хотілося свята, а життя підкидало самі будні…