8
Олеся роздивлялася темно-синю краватку, наче то був якийсь невідомий, ще не відкритий зоологами вид змії.
Вона розклала її на ліжку, розгладивши між пальцями, бо знайдена краватка-змія мала доволі пожований вигляд, наче її тримали в кишені чи в бардачку, колір насичений, але під ліжком утворився шар пилюки за час неробства господині. І така, припорошена, краватка здавалася ще більш небезпечною.
Життя без пігулок було якимось дивним. Тіні в голові Олесі поступово меншали, маліли, звурджувалися, як кисле молоко на вогні. Вона вперше за весь рік змогла взяти повноцінну участь у прибиранні, їй навіть сподобалося, Марта була права.
Після фізичного навантаження їй захотілося дати якусь поживу своєму мозкові. Олеся взяла у батька збірник кросвордів і порозгадувала кілька з них.
Тоді надійшла черга головоломки, яку вона марно розв’язувала з дня смерті Лешека…
Олеся сіла на ліжку і взяла до рук знайдену під цим ліжком краватку.
Отже, у тата і в Лешека такої краватки не було. Це перший факт. Другий: чужа краватка могла з’явитися у неї під ліжком тільки після відвідин чужої людини. Звідси випливало питання: хто міг принести сюди цю краватку?
У її кімнаті з часу останнього прибирання побували, окрім батьків, Алла і Мар’яна зі складу, Анжелка з юридичного, Марта, ну і Тамара Василівна.
Маму Лешека можна відкинути одразу. Навіщо це дівчатам – незрозуміло.
Отже, хтось іще за цей час проник до її кімнати і залишив-забув цю краватку під її ліжком…
Відповідь, яка напрошувалася сама собою, дуже їй не подобалася.
Розділ десятий
Якби я вів щоденник, я б назвав ніч з неділі на понеділок дев’ятого червня 2008 року провальною. За всіма статтями.
1
Сьогодні Олеся все-таки наважилась і набрала його номер. Не сидіти ж довіку з телефоном у руці в тупому очікуванні, що саме він саме зараз зателефонує їй!..
Абонент перебував поза зоною досяжності. Міг змінити номер, міг просто забути зарядити телефон.
Можна було б надіслати повідомлення, але що вона йому скаже: «Привіт, ти пам’ятаєш мене?»
Вона подивилася на краватку і спохмурніла.
А може, краще спитати: «Привіт, це ти залишив у мене свою краватку?»
Якби вона не поїхала рік тому у ті кляті Карпати…
Усі якби її життя зараз постали перед нею нестрункою шеренгою…
Олеся завжди сприймала себе більш-менш нормально: симпатична шатенка, губи трохи затонкі, худа і висока, але загалом – може бути.
А от волосся своє терпіти не могла.
Важке, довге, густе, воно ніяк не хотіло лягати кучерями і вперто розпрямлювалось одразу після накручування плойкою й екстрафіксації тоннами лаку, падаючи на очі і затуляючи собою весь світ. І навіть хвоста вона не могла довго носити, бо гумка боляче стягувала шкіру, і потилиця гула від того, що густе волосся весь час тягнуло голову назад.
Тому найчастіше дівчина ходила з косою.
Підстригтись Олесі не дозволяли батьки, казали, що такого волосся ні в кого немає і що вона не для того стільки років його відрощувала, щоб тепер позбутися.
Але коли всі готувалися до випускного з радістю, вона – зі сльозами злості на очах, марно намагаючись зробити щось путнє на голові зі свого волосся.
Її батьки були більше заклопотані справами на дачі, аніж її випускним, але на щастя – чи на біду, – до них навідалася тітка Тамара, яка, подивившись на все це, не витримала і повела її до знайомої перукарки.
І та сотворила диво.
Накрутивши волосся дівчини на тоненькі бігуді та взявши замість фіксатора пиво, вона змусила його витися дрібненькими спіральками, і глянувши в дзеркало, випускниця не впізнала себе.
А заскочивши до тітки Тамари, щоб похвалитися цим дивом, вона зірвала бурхливі оплески від двоюрідного брата Лешека і піймала на собі пильний погляд його друга Макса, який досі не звертав на неї жодної уваги.
З цього все й почалося. Якби вона пішла тоді одразу додому, а не до тітки Тамари…
А може, все почалося ще раніше, на похороні дядька-міліціонера, коли вона, десятирічна, вперше побачила його – дорослого, красивого і розумного, героя її снів…
Сьогодні героєм її снів є кровожерний орк, і треба щось із цим робити, а сил немає…
Ох, Лешеку, чому ж ти до мене не додзвонився?
2
На День Конституції всі його знайомі, які ще не виїхали у відпустку, збиралися кудись за місто. Настали гарячі дні й довколишні озера мали бути заповнені вщерть.
А у нього ревізія. І навряд чи йому заплатять за подвійним тарифом.
– Впізнаю шефа, – сказав Вітьок, послабивши краватку. Вони зустрілися в центрі за бізнес-ланчем. Точніше, то у Вітька був бізнес-ланч, а Максим задовольнявся пивом з тунцем. – Витиснути по максимуму з тебе все і не дай Бог тобі запротестувати: одразу пошле, де раки зимують. Скільки я пам’ятаю, хлопці зі складу були бідні у нього: майже на всі свята гарували, а компенсації ніякої: ні матеріальної, ні моральної. Навіщо ти на це повівся?