Такого номеру в базі даних не було.
От що лишив їм змінний Олексій Лускувець у своїй передсмертній записці. Підказку. Вона лежала просто перед їхніми очима.
Хочеш добре сховати…
У голові, клацаючи як кубік Рубіка, почали складатися основні елементи схеми, яка безвідмовно діяла на фармацевтичній фірмі «Конвалія» майже рік. Злочинної схеми.
Так Максим зазвичай вирішував рівняння з хімії: уявляв елементи з атомами, на орбітах яких снують протони і нейтрони, і тільки тоді брався за вирішення.
Руки тремтіли, підборка пекла пальці, наче розпечений метал, хотілося сховати її (а ще краще спалити), та треба було завершувати почате, хто як не він, друг Лешека, має це зробити.
– Треба перевірити «холодильник», – налякав його змінний Володя, з’явившись з-за спини з кількома підборками в руках. – Залишилося кілька препаратів і все, будемо закруглятись. Впоралися за два дні, завтра вихідний, живемо!
– Чекай! Ти не знаєш, чи залишаються десь у комп’ютерній базі знищені накладні? Наприклад, за другим варіантом?
Володя думав не довго.
– У системному протоколі, мабуть.
І пішов собі. А Максим стояв і розмірковував, що випадковостей не буває, що Лешек наче особисто запросив його на місце своєї загибелі. Щоб подякувати? Чи попрощатись?
Чи справді душа існує і чи бачить вона звідти, що діється на землі?..
Максим хотів би, щоб так було, але вірилося в це слабо…
Він перетнув майже весь перший поверх, нікого не зустрівши. Мабуть, час ревізії справді добігав кінця.
Ревізії і його розслідування…
Холод хапнув за серце, коли він увійшов до холодильного приміщення. Невелике, три на чотири, усього кілька стелажів, і ось тут, по центру… Максим зупинився в точці неповернення свого друга, вдихнув прохолодне повітря із запахом аптеки і… швидко обернувся.
Не так швидко, як би хотілося.
Двері холодильника зачинилися, хоча він міг поклястися, що протягу не було. Підійшовши і поторсавши ручку, він зрозумів, що не помилився.
Ти бачиш це, Лешеку? Ти ж міг мене застерегти?
На цій фірмі тебе застерігали не раз, мій друже, але ти так само впертий, як я.
10
Олександр вирішив, що більше гаяти часу не можна. Чому саме сьогодні так вирішив, не питав себе, переважно тільки так і втілював рішення, які визріли: вже і негайно.
Але на годиннику була десята вечора, ще позавчора він відправив дружину з дітьми на море, і не в банальну Затоку, а в п’ятизірковий готель у Кемері, сам сидів зараз у сауні в затишному шинку «тільки для своїх» у Брюховичах, за огорожу цього шинку навіть майор з ДСО, якби привіз сюди платіжки за свої охоронні послуги, не зміг би проїхати і змушений був би залишити своє благеньке авто за бортом.
Бо в тутешніх відвідувачів не заведено було мати машинку нижче представницького класу. У всіх тутешніх відвідувачів, окрім нього, машинки були круті і дуже круті. А він вперто приїздив на своєму «хюндаї». Ліки всім потрібні. Навіть крутим і дуже крутим.
Можливо, брюховицьке повітря так на нього подіяло чи розслабився від гарячої пари і не менш гарячого обслуговуючого персоналу з молоденьких офіціанток-масажисток, але рішення визріло і настав час втілювати його в життя.
Тільки доведеться почекати до завтрашнього ранку. А зволікати він ох як не любив.
– Що насупився, фармацевте, продажі впали чи болячки замучили? – удавано співчутливо спитав суддя одного з районних господарських судів Львова. – Чи може дівчинка не вгодила, то ми зараз іншу замовимо, а?
І троє чоловіків, які сиділи довкола дерев’яного столика з кухлями пива в руках, зареготали.
Таких фамільярностей Олександр ні від кого раніше не терпів, не любив ні цей суд, ні цього суддю, але з кожним роком, зі зростанням добробуту, хоч і покращувалася якість обслуговування і відпочинку, та якість міжособистісних стосунків погіршувалася, бо зменшувалася кількість нормальних людей у колі дотичних до нього осіб. Не працював у цих саунах закон діалектики, жодні кількісні зміни не переходили тут у зміни якісні, кожен, хто сюди потрапляв, надувався від пихи і власної важливості, і хотілося плюватися від цих співрозмовників та їхніх жартів.
Побічні ефекти капіталізму. Поки навколо тебе обертаються бідняки, ти не будеш багатим. А якщо навколо тебе обертаються самі ду´рні?
– Та де там, Павле Богдановичу, – підкреслено ввічливо відповів Олександр. Пив трав’яний чай, а не пиво, як усі, і аж свербіло йому все від нетерплячки. – Маю одну ідейку, як додати собі пару зайвих тисяч на рахунок, але то такий дріб’язок, не варто вам навіть голову цим забивати.
І до завершення «сходки» на всі питання відповідав ухильно й двозначно, бачив, що зіпсував усім вечір і тішився з того.