Львів сушився в промінні червневого сонця від недавнього дощу, «Нокія» грала її улюблену мелодію, мама не мала вдома спокою, а вона сиділа і згадувала ту злощасну ніч з неділі на понеділок. І не могла повірити, що їй це вдалося. Вирватися з урвища. Двічі.
Певно, дехто з богів став на її бік.
– Привіт, – сказала вона в слухавку. – Це ти підкинула мені ту краватку?
2
Олександр важко опустився у своє робоче крісло.
Малий, як виявилося, не придурювався.
Інформація з лікарні надійшла така: у пацієнта діагностовано розрив селезінки, що спричинило внутрішню кровотечу, його одразу взяли на операційний стіл, усе пройшло успішно, тепер він перебуває у реанімації, ніч минула спокійно, ще одна ніч – і його переведуть у післяопераційну палату хірургічного відділення.
Інформацію надав начмед лікарні, додавши, що хірургів викликали найкращих, у реанімації призначено індивідуальний пост, а все, що необхідно, включаючи перев’язку і антибіотики, пацієнт отримує в повному обсязі.
Добре мати знайомих у Міністерстві охорони здоров’я. Хороших знайомих. Доки не запровадили державну страхову медицину – справжню страхову медицину, а не те страхування, яке є зараз, – потреба в таких знайомих буде і буде…
Коли вчора малий знепритомнів, Олександр ледве стримався, щоб не накричати на нього.
Уся молодь зараз така: від кількох ударів втрачають свідомість, хлюпіки нещасні! А він поки ще навіть не взявся за нього по-справжньому, так, попросив полякати трохи.
Вдихнувши пару разів свіже брюховицьке повітря, Олександр наказав своїм людям завантажити потерпілого в авто і везти до лікарні, а сам вирішив пройтися лісом, але в останню мить зупинив охоронців і задер сорочку малого: на животі розлився червоний синець із синюшними мітками по центру. Він бачив такі синці у часи своєї юності: то був слід від удару кастетом.
Він наказував своїм підлеглим вибити з Максима Гнатишина правду, але не вбивати його. Поки що.
Отже, малий не брехав, принаймні цього разу. Хтось із присутніх таємно від інших використав кастет, вклавши в удар усю свою силу.
Олександр тоді розігнувся, подивився у вічі Степану і сказав тихим, оманливо байдужим голосом:
– Якщо не довезеш живим, ти будеш наступним.
І Степан, його відважний захисник і помічник у таємних справах, відвів погляд.
– Я слів на вітер не кидаю, ти знаєш… І ще: ти в мене більше не працюєш. Іншим передай: мають час до завтра зібрати манатки і щоб я їх на своїй території більше не бачив. Ти знаєш, про кого я. Бо коли я до них доберуся, звільненням не обійдеться…
І пішов прогулятися брюховицьким лісом…
…Олександр змінив позу, і крісло під його вагою заскрипіло.
Тепер, у тиші й напівмороці свого кабінету він мав змогу прокрутити в голові всю розмову від самого початку.
Малий недаремно боявся сідати разом зі Степаном до машини. Комусь він все-таки добряче перебіг дорогу, якщо його збиралися прибити просто на очах у шефа, мовляв, перестаралися, буває…
І щось він там ще бурмотів про покидьків на його складі…
Олександр відкинувся на спинку і сплів перед собою пальці рук. Степан організатором бути не міг, він лише виконавець, та й то не надто старанний.
Поки красунчик відлежується у реанімації, вони щось мусять придумати, мусять запанікувати, бо в страху очі великі.
І по ділах їхніх пізнаєте їх…
3
Максим заплющив важкі, налиті свинцем повіки, але подумав, що спати ще рано, бо надворі он яке сонце, встав, підійшов до дверей, взявся за ручку і вийшов на ґанок затишної турбази неподалік Славського.
Сонце висіло високо над горами, легкий вітерець розвівав крони дерев, Максим змахнув руками і піднявся над лісом. Уже згори побачив, як до бази під’їхав джип.
Максим упізнав водія: вони вчилися в паралельних групах. Він навіть згадав, як його звуть: Орест. Круглолиций, веселий, шумний, любив водитися з усілякими підозрілими типами, усі на курсі знали, що Орест наркоман, але крупних зальотів за ним не водилося, зате у нього завжди водилися гроші, він ті гроші не рахував, тому студенти часто запрошували його до своїх компаній, Орест практично не пив, дивуючись, як можна кайфувати від спиртного, але за його кошти могли випити і закусити інші.
Гість увійшов до колиби, сонце спускалося все нижче і нижче, але ніхто звідти не виходив.
Максим літав над Карпатами, внизу відкривалися чудові краєвиди, але його наче магнітом тягнуло до турбази. Нарешті він опустився на дощатий поміст, з-під якого виринав потічок, штучно перетворений біля сходів на невелике озерце, в якому так гарно скупнутися після бані, і наблизився до вікна.