– …Це після наркозу: одні співають, інші лаються, а дехто розмовляє уголос. Можеш побути, але недовго, гаразд?
– Добре, Мар’янко… Привіт, Максе, як ти?
– Панакото? Що ти тут робиш?
– Знайома медсестра до тебе провела, сказала всім, що я твій брат, бо тут біля тебе індивідуальний пост, все таке. Крута палата…
– Тебе не було з нами… на базі… Чому тебе не було?
– Ти про Славське? Ти знаєш чому – батьки не пустили. А ти чого раптом питаєш? Ага, від наркозу відходиш, галюнікі і все таке…
– Ти добре знав Орка, ви разом у гуртожитку тусили… ти знав, що він буде, тому не поїхав, так? Якого милого він приперся до нас?
– Я тому й прийшов, що згадав, як він обмовився про грандіозний спосіб збагачення, який він придумав… Стоп, ти мене в чомусь підозрюєш?
– Хто йому сказав, де ми будемо?.. Ти його на нас натравив?
– Тобто натравив? Я думав, що ви самі його покликали, травку скуштувати, все таке… З ним півмедичного тусило, не тільки я… Мар’янко?
– Візит закінчено.
– Але, Мар’янко…
– Хворому не можна хвилюватися, глянь, який пульс. Киш звідси, поки старша не засікла… А вам я введу знеболювальне. Якщо знову дошкулятиме – натисніть оту кнопку…
– Але зачекайте… верніть його…
– Кого?
– Панакоту!
– Кого?!
– Дайте мені телефон.
– Не можу, ваші речі забрав ваш колега з роботи.
– Який колега?
– Який вас сюди доставив. Спіть, вам треба поспати.
– Ні, мені треба… хто це був, як він виглядав?
– Це було на іншій зміні. Не хвилюйтеся, хворий, зараз ви заснете і…
– Я не хочу спати. Покличте мого тата… сюди… негайно…
– …Що він у тебе так кричить?
– Та після наркозу вони всі такі, ти ж знаєш. Щойно з операційної. Хотів телефон, таточка і десерт.
– Угу, після наркозу і не такого захочеш…
6
Анжела забігла на педевешний склад і впала на стоси пакетів з ватою, вже не стримуючи ридання.
Треба ж бути такою дурепою!
Як, як вона могла вляпатися в цю історію?!
Помсти захотілося, і що з того вийшло? Один великий-превеликий пшик!
Анжела сиділа, розмазуючи туш по щоках, а перед очима стояв сочок у яскравій упаковці, який вона, витягаючи з пакета, «ненароком» впустила на підлогу, щоб мати змогу залізти під чуже ліжко і «залишити» там презент. Привіт з того світу називається.
Ходила з тим презентом до білого мага, той водив над ним руками, казав, що бачить над ним негативну енергію і що треба його спалити на перехресті доріг рівно опівночі. Але в жодному разі не обертатися, спалюючи, бо можна побачити за спиною біса, який і тебе, дитино, затягне у зашморг.
Не захотіла спалювати. Вирішила підкинути суперниці, щоб та негативна енергія висмоктала з неї всю душу, щоб знала, як закохувати в себе і кидати напризволяще.
Бо хіба не з того неподіленого кохання він поліз у зашморг?
Але суперниця виглядала такою слабкою і немічною, наче негативна енергія вже давно оселилася в ній, висмоктуючи душу.
Першою зателефонувала, викривши її маніпуляції з сочком, і виявилося, що Олеся і Лешек – брат і сестра, хоч і двоюрідні, і нічого такого між ними не було. І що то взагалі не його краватка…
Анжела схлипнула ще пару разів і завмерла.
Вона згадала, на кому бачила цю краватку. На святкуванні Дня фармацевта минулого року. Темно-синю, шовкову, від Вороніна.
7
На мобільному висвітився Костя.
Вже й юристи без нього не можуть обійтися!..
Олександр вирішив відповісти.
– У нас тут двоє людей пішли на лікарняний, не знаю, чи ти в курсі. Зі складу і з сертифікатного. Якщо зі складом ще більш-менш, то в сертифікатному все загнеться, там практично нікого не лишилося.
– Що означає нікого?!
– Це і означає. Валера після аварії ще місяць точно буде в гіпсі, помічниця їхня – я щойно взнав – два тижні вже не з’являється на робочому місці, чи прогулює, чи були якісь домовленості, не знаю, ну і ве-о Валери зранку повідомила, що…
– Чекай… Я правильно зрозумів: сьогодні пішли на лікарняний двоє людей? Одна людина зі складу й одна – із сертифікатного, так?
– Так, Сашко.
– А Степан?
– А це було моїм наступним повідомленням. Степан написав заяву про звільнення.
От і все…
– Продиктуй мені їхні прізвища… – Олександр потягнувся за ручкою і папером, але Аліса завадила, як завжди делікатно постукавши нігтиком у двері.
– Я зайнятий!
– Я їй так і сказала, – просунула налаковану голову у двері його секретарка. – Але вона каже, що…
– Хто що каже?! – Олександр, звісно, не стримувався у виразах, але Аліса звикла до його лексикону. Він все-таки непогані бабки їй платить.