Він чекав на неї…
5
Фірма «Конвалія» жила своїм життям. Олеся зупинилася посеред двору і роззирнулась. Як мало часу минуло, відколи вона була тут востаннє, а здається – півжиття.
Співробітники здебільшого минали її, дехто вітався і завмирав зачудовано, але більшість її не впізнавало.
Вона пройшла на склад і одразу попрямувала до холодильника.
– Ей, дєвушка, я тут і… Нічого собі? Олесю, ти? Підстриглася і взагалі…
Зорян аж підвівся у своїй будці змінного. Вона хитнула головою і пішла далі.
Їй потрібно було попрощатись і попросити прощення, не на могилу ж іти для цього, погано уявляла Лешека там, хотіла відчути, яким він був в останні миті свого життя, бо мертвим їй не судилося його побачити.
– Ти був тоді на зміні, Зоряне? – не обертаючись, спитала Олеся, відчувши, що той стоїть за спиною.
– Так.
– Яким він тобі видався?
– Піднесеним, багато жартував, ми не повірили, коли побачили його… тут.
– Що могло статися?
– Навіть не уявляю. Ми тоді повечеряли, все було нормально, обговорювали Євро і понеділковий матч Нідерланди-Італія, хотіли знати, хто б на кого поставив…
– І на кого поставив би Лешек?
– Та він тоді вийшов, по телефону поговорити, чи що?
– Він комусь подзвонив чи йому хтось?
– Ну, ти вже хочеш, щоб я…
– Зосередься, Зоряне, згадай.
– Ну, не знаю, здається йому, а це має значення?
– Може, має… Як думаєш, чому він це зробив, Зоряне?
– Не знаю. Може, неподілене кохання?..
– Може…
– Ти тут довго не стій, замерзнеш.
– Довго не буду…
І Олеся залишилася сама в холодильному приміщенні три на чотири, прощаючись із тими, хто назавжди лишився у її душі.
Вона не уявляла собі, що буде далі, але в тиші, яка прийшла на зміну баталіям, раптом зазвучала улюблена мелодія, запрошуючи із собою в далекі гори.
І чомусь від цієї мелодії стискалося серце, а сльози текли і текли по щоках…
– Пробачте, – прошепотіла вона самими губами. – І я пробачаю вам…
Лешек посміхнувся і кивнув. Орк пильно глянув на неї, розвернувся і попрямував своєю колією до невидимих їй світів…
Коли Олеся вийшла зі складу, сльози завадили їй орієнтуватися у просторі і вона мало не налетіла на власника фірми, який стояв на її шляху, мов укопаний. Він похмуро почекав, поки вона вибачиться, і показав їй товстий записник, розгорнувши його в тому місці, де була золотава закладка.
Довгу хвилину він так і стояв перед нею. Олеся витерла сльози і теж мовчки дивилася на нього.
Посеред фірми, на здивування усім працівникам. Шеф і його трохи пришелепувата працівниця…
У записнику було виведено каліграфічним почерком всього одне ім’я з великим знаком оклику поруч… Він обіцяв, що допоможе їй, недбалій вбивці свого сина. І виконав обіцянку.
Врешті Олеся кивнула – і він закрив записника.
– Вона сказала мені… – їй знову зсудомило горло, як завжди, коли вона хвилювалася, – що залишить нас у спокої.
Олександр Вадимович Кондур скривився, наче йому болів зуб. Відтак, не прощаючись, попростував у напрямку свого будинку.
Олеся пішла у протилежному напрямку.
Вона й не сумнівалася, що він здогадається, хто заварив цю кашу…
6
Десять хвилин тому юрист отримав завізовані ним заяви про звільнення за власним бажанням трьох його працівників. Олександр не бачився з ними, не говорив і не збирався цього робити. Просто наказав підняти їхні заяви і пустити в хід.
А побачивши через вікно, як його непримітна колись працівниця виходить зі складу, взяв записник і спустився до неї. Сам.
Тепер вона виглядала не просто шикарно. Вона виглядала переможницею.
Він і не сумнівався, що вона дасть собі раду зі своїми ворогами. А от він, здається, вже програв.
І як звільнити своє серце від обтяжливих почуттів – не знав. Куди на нього скаржитися і кому писати заяви?..
Прийшов у порожній дім, обійшов його, прислухався до тиші й дістав мобілку.
– Хочу до вас… Угу, трохи підлагодити свій мотор… Так, все як завжди, ваші крапельниці й мертвого на ноги поставлять… Ні, у мене все гаразд, просто попереду осінь, треба готуватися до великих продажів, профілактика мені не завадить… Тоді домовилися, завтра буду…
7
На шляху їй трапилась аптека. Зайшла інстинктивно, не маючи на меті нічого придбати, просто так. Як у дитинстві.
І спогади ожили. Усі ці різнобарвні, різноформні коробочки, пачечки, пляшечки і тюбики, скляні вітрини і загадкові шухлядки – тепер Олеся знала назви і призначення всього цього добра, а непоясненне відчуття радості несподівано повернуло її в ті часи, коли все тільки починалось…