З того часу я відповідав за пошук клієнтів, яким збував дорогі препарати за ринковою ціною, а Марта з Вірою Олегівною розробляли нові й удосконалювали старі схеми крадіжок. Про головну організаторку я нічого не знаю, окрім того, що тепер і вона нас кинула.
Потім за допомогою своїх чарів моя спільниця завербувала змінного Володю.
Ну, а начальника охорони Степана завербувала сама Віра Олегівна, той виявився жадібним і ласим до грошей, і ми з перемінним успіхом почали збагачуватися за чужий рахунок.
Але несподівано на складі з’являється Лешек і все летить шкереберть.
Він днює і ночує на роботі, встромляє свого носа усюди і нічого не хоче знати про гроші й методи їх добування.
Мало того, невдовзі у сертифікатному відділі починає працювати його сестра Олеся. І це руйнує нашу добре розроблену структуру зсередини. Лешек мав якийсь дивний вплив на шефа: усе, що він пропонував, затверджувалося на найвищому рівні і запроваджувалося на фірмі.
Коли ми довідалися, що він планує перетягти у «Конвалію» ще й Макса, ми зрозуміли, що він збирає тут свою банду і настав час його зупинити.
Але я не чекав, що моя спільниця зважиться на таке. Напоїти Олесю і підсипати їй до спиртного снодійне, а потім зателефонувати Лешеку з тими вигаданими нею «убивчими» новинами!.. І що дивно – це спрацювало! Той ідіот не знайшов нічого кращого, як повіситися! Але ж ми не можемо бути відповідальні за дурні вчинки інших, чи не так?! Хіба ми винні, що він був закоханий у свою кузину по вуха?
Та клята ніч проти понеділка обіцяла стати переломною. Ми вбивали обох зайців у прямому розумінні цього слова, виводячи з гри і Лешека, і Олесю. Тільки чомусь виграли вони, а не ми. Чому?
Усе, що ми збудували, пішло коту під хвіст. А ми вважали, що продумали все до дрібниць. Точніше, так вважала вона, і то була її ідея вбити двох зайців. Так, моя люба Марто? Так от, я ситий по горло твоїми ідеями.
Взяти її із собою? Та ніколи!
Бляха, вони навіть генделик цей назвали її іменем!..
Та клята ніч проти понеділка мала стати переломною…
Згадуючи останні події, я все думаю, де я припустилася помилки? Коли зв’язалася з тією дурною Анжелкою, яка не знайшла нічого кращого, як підкинути краватку під ліжко моїй суперниці? Чи коли поклалась на снодійне замість того, щоб прихопити щось дієвіше?
Але ж я не йшла нікого вбивати. Я просто збиралася розвідати, що вони з Лешеком встигли нарити про нас і наш бізнес.
Олеся, як завжди, перебувала у депресивному стані й остаточно мене роздратувала. А коли я побачила Максову автівку під її вікнами, то більше не вагалася.
Домішати їй у випивку таблеток було раз плюнути. Таблеток було лише дев’ять, але, як на мене, то була достатня доза, щоб викреслити суперницю з мого життя назавжди. Гіпноген прописав їй мій знайомий ласий до бабла лікар. Вони мали тримати її у сонному царстві вдень і вночі. Олеся поплакалася мені в жилетку, все слухняно випила і пішла спати. Батьки були в селі, як вона з того стану видрапалася, не уявляю. Живуча, блін…
Коли я розповіла Вітьку про те, що зробила і що збираюся ще зробити, щоб нарешті позбутися наших ненависних «друзів», він так злякався, що дременув геть, забувши в мене свою краватку. Я навіть подумала, що він відмовиться від співпраці з нами, але де там, жадібність перемогла!
Боягуз! Усе в нашому тандемі робила я, він тільки пожинав плоди моєї праці!
Навіть домовлятися з Володею, щоб той поцупив у п’яного вдрабадан Макса мобільний з прохідної, мусила я.
Мала ж я знати, чи вони часом не спілкуються таємно від мене! Цілий рік вони моїми стараннями трималися далеко одне від одного, я навіть почала сподіватися, що він повернеться до мене, я зробила все для цього, але Макс навіть у сонному стані не скористався ситуацією і відштовхнув мене, наче я була списаним товаром, що підлягав утилізації.
Хто ж знав, що тонка нитка між ними виявиться такою міцною і витримає випробування не тільки відстанню, а й часом?
А моя люба подруга замість того, щоб повернутися на роботу, де ми збиралися повісити на неї всіх собак, усі сфальшовані нами документи, упала в ще більшу сплячку і ніяк не хотіла прокидатись.
Виходить, вони просто обвели нас довкола пальця! Так, наче наперед змовилися. Так, наче ту їхню нитку і справді неможливо розірвати…