Останні кілька місяців виснажили терпіння Дженел, а сьогодні вранці воно остаточно увірвалося. Річ у тому, що як би сильно їй не хотілося мати дітей, вихователька з неї була кепська. Ясна річ, міс Войт не мала й гадки про те, хто цей хлопчисько, який передчасно старив її. Про те, що йому призначено долею стати генералом на чолі багатонаціональної армії, яка складатиметься зі звичайних, як вона сама, людей. Але це було в Далекому Майбутньому, а не зараз.
Музика гриміла на всі заставки, і Дженел довелося підвищити голос:
— Джоне, виходь звідси і прибери нарешті у своєму свинарнику!
Тім прекрасно чув її. Джон і оком не зморгнув, немов це його не обходило.
— Джоне! — вискнула Дженел цим жахливим тоном дорослих, що не терпить заперечень і в якому приховано чимало загроз, відомих лише дорослим.
Джон зробив радіо ще гучніше. Тім усміхнувся, прикрившись рукою.
— Я знаю, що ти мене чуєш! Вимикай музику і забирайся звідси!
Але Джон взявся сіпати дросель «хонди», намагаючись завести мотор.
Дженел помітила усмішку Тіма, і очі її звузилися від люті.
— А ти чого смієшся?
Ховаючись за бензобак мотоцикла, Тім перебравсь якнайближче до Джона.
Дженел сердито грюкнула дверима.
Тім зачекав, доки місіс Войт відійде подалі, і сказав:
— Вона сьогодні скажена.
Джон жодним чином не. відреагував, немов усе це його не стосувалося. Побоювання, якщо вони в нього були, він приховав якомога далі, щоб у разі потреби повернутися до них потім.
— Дай-но сюди викрутку, — кинув він.
Тім хоча й був на два роки старшим, у всьому звик коритися Джонові. Він без заперечень подав викрутку. Джон був природженим лідером: про це свідчили і тон його голосу, і рішучість у погляді, і ще щось, про що знав лише сам юний Коннор.
Дженел увірвалася до кімнати. Її чоловік, Тод Войт, розлігся на канапі, готуючись подивитися по телевізору бейсбольний матч. Його бліде обличчя трохи набрякло від сну, волосся було розкошлане. І взагалі, він мав вигляд людини, яка добряче себе занедбала. До обіду ще далеко, і Тод хотів спокійно перетравити сніданок. На жаль, це виявилося неможливим.
— Усе, з мене досить! Ця бісова дитина не хоче мені навіть відповідати!
Тод не звинувачував Джона. Він сам інколи не відповідав дружині. Дженел мала жахливу звичку голосно нарікати на свої проблеми у найменш слушний момент, начебто всі тільки й прагнуть дослухатися до її скарг, а власними справами займаються тільки для годиться. «О Господи», — подумки благав він, не відриваючи очей від екрана, — йшло на те, що Говард Джонсон, відомий серед вболівальників як «Гоу Джо», мав забити м’яча.
— Тоде! Може, відірвеш свій зад від канапи і зробиш щось корисне?
Тод намагався якомога далі тягти з відповіддю, але, коли у повітрі запахло смаленим, зітхнувши, сказав:
— Ну, що ти від нього хочеш?
— Він уже місяць як не прибирає у своїй кімнаті!
— Авжеж, це конче треба зробити саме зараз, — пробурчав містер Войт. — Тим більше, що все інше в ідеальному порядку. — Він оглянув неприбрану вітальню.
На щастя, Дженел не почула останніх слів чоловіка. Вона стояла, наставивши_руки у боки. Були часи, коли він полюбляв пестити ці боки. Тільки щось занадто швидко їхнє подружнє життя втратило сенс. Після того як з’явився Джон, стало остаточно зрозуміло, що їхній шлюб швидко просувається до фінішу. Тод пожбурив на підлогу панель дистанційного управління й вирушив до гаража.
Джон почув, як грюкнули двері гаража. Він міцніше загвинтив шуруп і жбурнув викрутку до ящика для інструментів. Тод підійшов до нього саме тоді, коли Джон сунув ящик для інструментів (його, Тодових, інструментів!) заляпаною мастилом бетонною підлогою.
— Скільки разів я тобі говорив, щоб не смів їх чіпати! — почав містер Війт.
— Візьми мою торбинку й сідай! — наказав Джон Тімові.
Підхопивши пластиковий мішок, хлопчисько скочив на заднє сидіння мотоцикла. Джон увімкнув мотор. Тод щосили загорлав, намагаючись перекричати ревіння двигуна:
— Джоне, не клей дурня! Зроби те, що тобі наказувала мати!
Джон зміряв Тода недоброзичливим поглядом:
— Вона мені не мати!
Мотоцикл зірвався з місця і вилетів з гаража на такій швидкості, що Тім ледве втримався на сидінні. Тод відскочив убік, і хлопчаки понеслись до шосе.