— Я вас слухаю.
— Ви офіційний опікун Джона Коннора?
Тод спохмурнів і зітхнув.
— Так. Що він ще накоїв?
Остін відповів не відразу, спочатку швидким поглядом оглянув кімнату. Побачив крізь скляні двері собаку, який з лютим гавкотом бісився в загородженому задньому дворику.
З дверей вийшла Дженел із номером «Піпл» у руках. Зупинилася за спиною в Тода.
Поліціянт уважно подивився на неї, потім запитав:
— Чи можу я з ним поговорити?
Тод знизав плечима.
— Я не заперечую, але його немає вдома. Уранці він кудись гайнув на мотоциклі.
— У вас є його фото?
— Принеси альбом, Дженел.
Дженел у роздумі потупцялася на місці, потім сказала:
— Зараз.
Місіс Войт відійшла до каміна, а Тод повернувся до поліціянта:
— Ви хоч скажіть мені, що сталося.
— Я маю поставити йому декілька питань.
Підійшла Дженел з альбомом у руках. Витягла кілька фотографій Джона — звичайні шкільні знімки, на яких хлопчисько невдоволено дивиться в об’єктив. Фотографуватися Коннорові подобалося не більше, ніж запихатися шпинатом.
Поліціянт узяв фото, швидко глянув на нього. На мить погляд його очей зловісно впився в обличчя хлопчиська. Тод і Дженел цього не помітили.
— Симпатичний хлопець, — кинув поліціянт. — Не заперечуєте, якщо я візьму фотографію з собою?
Дженел недбало кивнула, намагаючись щось згадати, і додала:
— Сьогодні вранці один хлопець теж розпитував про нього.
Тод роздратовано вигукнув: він добре запам’ятав цього типа.
Ще б! Той завадив догледіти класну подачу Гудена!
— Авжеж, такий здоровань. На мотоциклі. Він ваш?
Тод уловив сумнів, що промайнув в очах поліціянта. Але офіцер Остін відразу посміхнувся.
— Нехай це вас не турбує.
Термінатор їхав на «харлеї», механічно вибудовуючи маршрут руху, спостерігаючи, аналізуючи, вивчаючи все підозріле на своєму шляху. Ретельно й неквапливо кіборг обстежував вулиці в пошуках Джона Коннора. За останні півгодини Термінатор добряче вивчив місто в радіусі семи кілометрів. Він вів машину впевнено й обережно, немов професійний водій, одразу пристосувавшись до потоку вуличного транспорту, його припливів та відпливів.
Кіборг розумів: усі ці подробиці можуть виявитися стратегічно важливими. Він бачив, де живе хлопець, знав, як він проводить час, так що рано чи пізно їхні доріжки зійдуться. Проїхавши кілька кварталів, він звернув до стічного каналу.
Якби кіборг постояв ще трохи біля узбіччя дороги, то помітив би, як Джон і Тім промчали мотоциклом за квартал звідси.
Іноді й термінатори підвладні примхам долі.
Косі промені сонця впали на побите, усе в синцях обличчя Сари. Вона сиділа на ліжку, притулившись до стіни, і перебувала в напівсні. Її щока здригалася, погляд метався по камері. Вона уривчасто дихала, змучена боротьбою з тупою дрімотою. Жінка вже почала здаватися, повільно поринаючи в холодну, скорботну порожнечу забуття, коли чиясь рука торкнулася її щоки. Легкий дотик пальців, і заціпеніння наче й не було. Знайомий голос тихо мовив:
— Прокинься, Саро.
Сара розплющила очі й подивилася на людину, що сіла край ліжка. Розкуйовджене світле волосся, довгий, заляпаний брудом плащ. Погляд його був ласкавим, зовсім юним та ніжним, хоч риси обличчя згрубіли від суворого життя. Сара затремтіла, їй перехопило подих.
Це був Кайл Різ.
Її очі виповнилися гарячими слізьми, усе почало розпливатися. Вона так хотіла роздивитися його якнайкраще, але боялася зморгнути сльози, — раптом він зникне?
— Кайле? — прошепотіла вона.
Він не відповідав, але Сара зрозуміла, що це не примара. Вона відчувала тепло його руки на своїй щоці. А в його погляді світилося кохання.
Кохання до неї…
Це кохання змусило Різа віддати за неї життя.
І тут її наче довбнею по голові вдарили: ні, цього не може бути!
— Ти не можеш бути тут. Ти помер, Кайле!
Вона зітхнула.
Різ кивнув і відповів високим дзвінким голосом, ще раз нагадавши їй, яким власне молодим був цей солдат.
— Я знаю, Capo. Це сон.
— Я так і думала. Усе через торазин, який мене змусили випити.
Вони жадібно вдивлялися одне одному в обличчя. Цієї миті жах, біль і передчуття загибелі, що не залишали Сару відтоді, як вона втратила Кайла, кудись відступили. Усі страждання забулися, душу сповнило кохання — чисте, безмежне почуття, яке вона відчувала в його обіймах. Їй хотілося простягти руку й торкнутися Різа, але руки налилися свинцем.