Після школи, юний Дайсон, худий, як жердина, шести футів і двох дюймів заввишки, сподівався отримати за свої спортивні заслуги стипендію в одному з університетів на заході країни. Але виявилося, що він не так уже й майстерно грав. Дайсон не знав, куди подітися, і звернувся за порадою до психолога. Та здогадалася про його приховані таланти, порадивши серйозно зайнятися наукою.
Дайсон досяг у математиці таких успіхів, що отримав федеральну стипендію в Калтеху. На той час у США був величезний попит на видатних математиків: Америка змагалася в цій галузі з Японією. Влада зі шкіри лізла геть, намагаючись затягти до університету всіх, хто мав хоч якісь математичні здібності. Спочатку Дайсон поставився до своєї майбутньої професії досить скептично. Ні, алгебра йому, звичайно, подобалася, але менше, ніж гарний матч. Однак, провчившися в Калтеху рік, він раптом щиро полюбив формули й рівняння.
Викладачі теж спочатку дивилися на нього скептично. Через своє соціальне походження, посередні оцінки в атестаті з англійської та біології, жаргон, всотаний за роки життя в негритянському гетто, Дайсон здавався їм якимось недоумком. Цілком імовірно, що тут не обійшлося й без расизму — на той час Дайсон усім своїм виглядом анітрохи не відрізнявся від інших чорношкірих детройтських хлопчаків.
Пізніше, коли хлопця привабила наука, розкрилися його надзвичайні здібності, він потрапив до вузького кола юних університетських геніїв. Потім випускника взяли на роботу до «Кібер— дайн Системз». Посада в. нього була найнижча, проте він брав участь у розробці одного дуже засекреченого проекту. Усього за два роки Дайсон обійшов своїх суперників і був призначений координатором проекту. Тепер «Кібердайн» перетворилася з маленької амбітної фірми з виробництва мікросхем на корпорацію, що орудувала мільярдами і зо дня на день мала опанувати секрети створення штучного інтелекту… А втім, на цей момент Дайсон мріяв лише про те, щоб знову повернутися до роботи.
До великого кабінету широкою ходою ввійшов власник корпорації. За десять років, що минули з дня заснування «Кібердайн», Грег Симмонс добряче підтоптався. Перемога над конкурентами й боротьба за можливість контролювати інших членів ради директорів, що були звичайними вкладниками, коштувала йому багатьох років життя. Симмонсові виповнився п’ятдесят один, але виглядав він на десять років старшим. Його колись густе, чорне волосся порідшало й посивіло. На блідій шкірі виступили брунатні плями. До того ж Симмонс страждав від артриту стегна. Він, імовірно, міг прожити ще багато років і розбагатіти ще більше, але з його вигляду не можна було цього сказати. Хворі на рак, і ті виглядають краще.
Найсерйознішого удару душевній рівновазі Сіммонса було завдано п’ять років тому, коли від пухлини мозку помер його компаньйон — метушливий, але дуже розумний молодик на ім’я Джек Кролл. Це завдяки йому компанія так швидко йшла вгору. До того ж Джек Кролл ось-ось мав створити зовсім новий тип мікросхеми — ультратонку. Його відкриття зробило б революцію в комп’ютерному світі, а винахідника — мільярдером. Але бідолашний хлопчина помер, так і не завершивши своїх досліджень. На те, щоб підшукати йому відповідну заміну, знадобилися роки. Нарешті така людина знайшлася. Дайсонові виповнилося тридцять три, але він, як і раніше, виглядав на двадцять з гаком. На вигляд типовий «білий комірець», Дайсон, утім, примудрився розшифрувати складні записи Кролла, зроблені ним незадовго до смерті, і просунутися далі, причому власним шляхом. Замість того, щоб вивчати роботу окремих елементів мікросхеми, Дайсон розвивав загальні принципи функціонування таких пристроїв.
Погано лише те, що гроші в руках Симмонса так і танули. Йому були потрібні все нові й нові співробітники, і, щоб переманити їх з інших компаній, «Кібердайн» доводилося платити їм набагато більше. Оскільки штат співробітників збільшувався, зберігати в таємниці дослідження щодня ставало дедалі важче. Було відомо, що Дайсон ставиться до збереження таємності вкрай легковажно. Симмонс частенько викликав його на килим і вичитував за порушення. Це нагадувало прочуханку, яку влаштовують дитині-вундеркінду. Дайсон знав, що Симмонс у науці не сильний — не те, що в питаннях купівлі-продажу й нагромадження капіталів. Бос, звичайно, міг зрозуміти кінцеву мету, що вимальовувалася перед його компанією, але яким чином її буде досягнуто, не знав. Симмонс не був ученим. Певний час він працював креслярем та інженером-оформлювачем у невеличких фірмах, що виробляли електроніку, але успіх боса ґрунтувався на тому, що одного разу йому всміхнулася фортуна.