Колеги вітали Дайсона жартівливими вигуками. Жодних лабораторних халатів тут не носили. Усі ходили в джинсах і кросівках. Хлопці були такі ж молоді та здібні, як і сам Дайсон. Вони сиділи за столами, пили пепсі-колу, жували сендвічі та здійснювали революційний переворот у технології. Тепер співпрацівники навперейми кинулися ляскати Дайсона по спині і потискати йому руку. Дайсон попросив усіх сісти і сказав, що сьогодні треба буде раніше розійтися по домівках. Пролунав загальний стогін. Ніхто з колег Дайсона не мав звички йти додому до кінця робочого дня. Інженерно-технічний персонал і наукові співробітники завзято змагалися, хто кого пересидить. Той, хто першим вставав з-за столу, ставав чимось на кшталт упослідженого. Товариші Дайсона працювали шість днів на тиждень, та й у суботу часто засиджувалися на роботі допізна. Відпочивати, водити родину в кінотеатр — це було не для них. Їм хотілося того ж, що й Дайсонові: знайти відповіді на складні питання. І знайти силу, що допомогла б змінити світ.
До Дайсона підскочив Брайант, один з наймолодших і найнедосвідченіших співробітників.
— Містер Дайсон! Лабораторія вихідних матеріалів хоче здійснити повторне випробування Об’єкта № 2.
— Добре. Ходімо. Я зараз усіх улаштую.
Дайсон попрямував до виходу, Брайанту майже довелося бігти, щоб наздогнати його.
— Містере Дайсон… Я, звичайно, працюю тут зовсім недавно, але, можливо, ви таки скажете мені… якщо, звичайно, знаєте.?.
— Що знаю?
— Ну… звідки він узявся, цей об’єкт?
— Я теж колись про це запитував. І знаєш, що мені відповіли? «Не став зайвих питань».
Дайсон помахав охоронцеві, що стояв біля дверей до підвалу. Охоронець пройшов слідом за Дайсоном і Брайантом до маленької кімнатки, і всі троє зупинилися перед дверима, що нагадували сучасне банківське сховище. Тут, як і для запуску ракети з ядерними боєголовками, було потрібно два ключі. Дайсон і охоронець вставили свої ключі в замкові шпарини й одночасно їх провернули. Потім Дайсон набрав код на панелі, вмонтованій у стіну. За секунду пролунало різке клацання, і двері відчинилися. Дайсон зайшов до середини.
Брайант залишився назовні разом з охоронцем, що записав до спеціальної книги ім’я відвідувача й точний час, коли той з’явився у сховищі. Опинившись у підвалі, Дайсон підійшов до сталевого сейфа й відчинив його. Там, у запечатаній судині з інертним газом, зберігався якийсь маленький предмет. Він умовно іменувався «Об’єкт № 2» і був зовні коричневим керамічним паралелепіпедом розміром з кісточку доміно. Предмет було серйозно пошкоджено під час вибуху, але його дбайливо відновили й уклали в металеву рамку. Предмет містив у собі загадку, що вже принесла «Кібердайн» кілька мільйонів доларів. Але й це ще не все. Пристрій мікросхеми й хімічний склад об’єкта були Дайсонові зовсім невідомі. І знову в його голові виникло запитання, яке поставив йому Брайант і колись ставив начальству він сам.
А справді, звідки він узявся, цей предмет?
Хто створив мікросхему? Росіяни?
Навряд чи. Надто вже тонка робота.
Японці? Можливо, але чому вони не запровадили в себе цю технологію останніми роками?
Ні, річ була унікальною. І Дайсон не вірив, що її винайшов шеф. Джек Кролл забрав таємницю до могили. З його записів не зрозуміло, звідкіля взявся цей дивний предмет. Утім, перед Дайсоном зараз стояли інші, куди важливіші питання. Відповідям на них він і присвятив своє життя.
Дайсон потягнувся до мікросхеми, узяв її і, не виймаючи зі бляшанки з інертним газом, поставив на спеціальний візок — він поводився з Об’єктом № 2, немов зі священною реліквією. Коли Дайсон замикав сейф, його погляд упав на іншу вогнетривку шафу, що стояла поруч з першою. На ній красувався напис «Об’єкті 1».
Якби тільки Брайант і всі інші довідалися, що тут лежить! Це було відомо лише трьом: небіжчикові Кроллу, власникові компанії Симмонсу і йому, Дайсонові. Підкоряючись миттєвому поривові, він відімкнув сейфа, зазирнув всередину і увіп’явся поглядом у те, що там лежало. Цей предмет був набагато більшим за попередній. Він являв собою надзвичайно складний пристрій — металеву руку.
У ліктьовому суглобі метал було потрощено, але кисть і передпліччя залишилися цілими, хоча їхня хромована поверхня втратила форму й блиск. Рука стояла сторч у герметично закупореній судині. Здавалося, вона застигла у вітанні. Дивлячись на неї, Дайсон глибоко замислився.
Хто, чорт забирай, це створив? «Не став зайвих запитань…»
Раптом Дайсонові стало лячно, навіть живіт зсудомило. Загадкові об’єкти цілком могли виявитися краденими. Він не довіряв Грегові Симмонсу. А раптом… Ні, де може бути… Дайсон відігнав сумніви й вирішив, що ще встигне надивитися на дивовижні предмети. Можливо, їх украли, а може, виготовили, виконуючи якесь секретне урядове замовлення. Коли вдасться розкрити таємницю Об’єкта № 2, напевне, стане відомо і про це. А поки що…