Здатність ртутної людини до мімікрії була ідеальною. Вона давала йому прекрасну можливість служити й захищати.
Служити і захищати Небесну Мережу.
Коли під’їхала пожежна машина і з неї вистрибнули пожежники, що завовтузилися біля брандспойтів, поліціянт Остін непомітно злився з натовпом і сів до однієї з патрульних машин. Ніхто не звернув на нього уваги.
Робот увімкнув двигун і поїхав виконувати своє завдання.
Термінатор і Джон мчали на мотоциклі спорожнілими вулицями. Вони їхали окружним шляхом, одним з тих, які заздалегідь вибрав Термінатор. Джон усе ще тремтів, перебуваючи під ураженням пережитого. Зараз він виглядав звичайнісіньким підлітком. Звичайнісіньким, але не зовсім.
Адже це був не будь-хто, а Джой Коннор!
Природа винагородила його такими здібностями та інтелектом, що він міг осмислити це жахіття. Жодна інша дитина не змогла б цього зробити. Звичайно, не можна сказати, що Джону це відкриття далося легко — воно здавалося таким моторошним, що шкірою забігали мурашки! Але юний Коннор звик рахуватися з фактами. Один з цих «фактів» віз його зараз мотоциклом. Досить переконливий факт!
Джон повернув голову, щоб глянути на людину (чи не людину?), що сиділа позаду, і сказав:
— Усе… Мені потрібен тайм-аут. Зупини машину!
Термінатор негайно підкорився й повернув кермо. Вони в’їхали до найближчого провулку й зупинилися. Джон зліз із бензобака, як і раніше, відчуваючи страшенну слабкість у ногах. Термінатор байдуже витріщився на нього. Джон уважно роздивився свого рятівника. Уся його спина була в кривавих дірках.
Незбагненно! Але факт залишався фактом…
— Послухай, зрозумій мене правильно… адже ти — Термінатор, так? «Чоловік» незворушно відповів:
— Так. Виробництво «Кібердайн Система». Сто перша модель. Серія «сімсот».
— Та годі вже брехати! — вигукнув Джон, але в глибині душі він уже повірив. Проте все-таки торкнувся шкіри Термінатора. Вона була теплою, але якоюсь… Іншою. І ця кров на куртці… Вона теж зовсім як справжня. Але щойно Джон здогадався про таку можливість, як у нього голова пішла обертом.
— Отакої!.. Отже, ти дійсно існуєш?! Тобто… Я хочу сказати… ну, загалом, ти всередині як машина, так? А ззовні живий?
Кіборг відповів, немов цитуючи якийсь технічний посібник:
— Я — кібернетичний організм. Жива тканина поверх металевого кістяка.
— Надзвичайно! Дай-но я себе вщипну… О’кей, виходить, ти тут не для того, щоб мене вбити… Це я, щоправда, і без тебе зрозумів. Але тоді навіщо ти з’явився?
— Я мушу тебе захищати.
— Справді?!
Цілковита маячня! Але свідомість Джона роздвоїлася. Він начебто й погодився з кіборгом і запитав:
— А хто тебе послав? «Якщо робот відповість правильно, то я чманію», — подумав хлопчик.
— Мене послав ти. Через тридцять п’ять років, у майбутньому, ти запрограмував мене так, щоб я був твоїм охоронцем, і відправив сюди.
Джон отетерів.
— Умерти можна!
Термінатор роззирнувся і вирішив, що вони надто довго стоять на одному місці.
— Нам краще поїхати, — сказав він.
Джон занадто стомився, щоб сперечатися, і мовчки сів на мотоцикл.
Покружлявши провулками, вони влилися до потоку машин. У сутінках Термінаторових ран майже не було помітно. Джон задер голову і злегка відхилився назад.
— А цей інший хлопець… Він теж термінатор? Як ти?
— Ні, він не такий, як я. Це Т-1000. Досконаліша модель. Полісплав, здатний до мімікрії.
— А що це таке?
— Рідкий метал.
— Колосально! — видихнув Джон.
— Ти — мішень, яку він має вразити. Т-1000 не заспокоїться, доки не виконає завдання. Його ніщо не зупинить.
Це звучало приголомшливо. І було дуже знайомим. Але Джон усе ще не міг припустити подібного. Вони повернули на бульвар Вентура; машин ставало дедалі більше, тому що до ресторанів, яких було чималенько в цьому районі, з’їжджалися парочки.
— Куди ми їдемо? — запитав Джон.
— Ми повинні негайно залишити місто. І триматися якнайдалі від поліції.
— А можна мені заскочити додому?
— У жодному разі. Т-1000 напевно влаштував там засідку.
— Ти певен?
Термінатор глянув на хлопчика крізь темні окуляри й відповів:
— Я б на його місці обов’язково влаштував.
Обличчя його при цьому зберігало повну незворушність. Джона раптом осяяло, і він вигукнув:
— Треба знайти телефон-автомат і зателефонувати!
Термінатор помітив за квартал від них телефонну будку і додав газу. Під’їхавши до неї, Джон зіскочив з мотоцикла і підбіг до автомата. Швидко вигріб з кишень пригорщу монет, але потрібної, як на зло, не виявилося.