— На все, з ким або з чим вступає у фізичний контакт, — пролунала монотонна відповідь.
Джон замислився, намагаючись уявити собі межі можливостей супротивника.
— Тоді він здатний замаскуватися під будь-який предмет? Навіть під пачку сигарет?
— Ні. Тільки під предмет приблизно рівного з ним об’єму.
— Ну, а чому він не може перетворитися на бомбу і впасти на мене?
Термінатор говорив безпристрасно, але те, які слова він при цьому добирав, свідчило про професійну заздрість.
— Він не здатний імітувати складні механізми. У зброї й вибухівці є хімічні речовини й рухомі деталі. Цього він відтворити не в змозі. Зате він здатний відтворювати тверді металеві предмети.
Т-1000 йшов темним холом повз ванну. З прочинених дверей виглядали ноги справжньої Дженел. Душ було ввімкнено.
Кров убитої змішувалася з водою, що лилася на білу кахляну підлогу.
Поліціянт увійшов до кімнати Джона і, не вмикаючи світла, розпочав методично переглядати його речі. Світло було йому непотрібне — він розпізнавав молекулярну структуру предметів навпомацки… Спокійно і методично Т-1000 водив пальцем по всіх речах, що були в кімнаті. Коли він торкнувся письмового столу, його пальці відразу набули темно-брунатного відтінку, а варто було йому покласти руку на стос паперу, як вони стали білими. Якого б предмета не торкалися пальці, вони моментально імітували його молекулярну структуру. Потім Т-1000 завмер біля невеликого домашнього комп’ютера фірми «Тенді» і до нього буквально потекла інформація. Імена… Дати… Відеоігри… Домашні завдання… Робот міг зчитувати інформацію, записану двоїчним магнітним кодом. Усі ці дані виявилися абсолютно непотрібними Т-1000, але відіклалися в його пам’яті.
Лише доторкнувшись до плаката на стіні, Т-1000 надовго зупинився. Але його зацікавив зовсім не плакат, а те, що було за ним. Зірвавши зі стіни папір, поліціянт побачив отвір, недбало видовбаний у тиньку. У схованці зберігалася взуттєва коробка з аудіокасетами.
Він просканував напис. Касети було пронумеровано й зібрано під одним заголовком «Вісті від матусі». У коробці лежало також три листи і кільканадцять знімків. Т-1000 переглянув їх у першу чергу.
Сара в маслиновому гаї з гранатометником, що вчить Джона прицілюватися… Сара з групою гватемальців у військовім однострої біля ящиків зі «стингерами»… Джон із Сарою високо в горах, у таборі повстанців…
Ці зображення не викликали жодних емоцій у Т-1000, оскільки він був здатний на вияв почуттів не більше за звичайний комп’ютер. Але для Джона та Сари Коннор фотографії були найважливішою реліквією, свідченням їхньої дружби в ті роки, коли вони ховалися від переслідування.
Занурений в роздуми Джон сидів на капоті якоїсь іржавої машини. Термінатор стояв над ним і роззирався на всі боки, немов сторожовий пес. Хлопчик заговорив, і кіборг спрямував на нього погляд. Він не вірив у те, що Джон може сказати щось важливе, але про всяк випадок вирішив послухати.
— Ми довго були в Нікарагуа, у таких місцях, як це… Вона було зійшлася з одним недоумком, що був зеленим беретом — вони постачали повстанцям зброю. Потім з’явилися й інші чоловіки. — У Джоновому голосі відчувалася гіркота. — Вона була готова плутатися з кожним, хто міг би навчити її воювати — адже вона мріяла зробити з мене великого полководця. А потім її зцапали… Знаєш, як воно буває? «Вибач, хлопчику, але твоя мати ненормальна. Невже ти сам не здогадався? Або ти думав, що всі матері так поводяться?» Ну, а я… що я міг знати? Адже все, у що я вірив з пелюшок, раптом виявилося справжнім лайном…
Джон відчув, як у глибині серця нуртує гнів, який зазвичай йому вдавалося придушити.
— Я зненавидів її за це, — тихо мовив він.
Потім звів очі на високого «чоловіка», що стояв перед ним, і, засоромившись своєї раптової відвертості, додав:
— Але все, про що вона говорила, виявилося правдою.
На очі Джонові навернулися сльози, але плакати було ніколи. Він, нарешті, цілком усвідомив, що відбулося, і весь його світ зруйнувався. Божевільною виявилася не мати, а навколишній світ. І доказом цього був той, хто зараз стояв поруч з ним і насторожено виглядав ворога. Наступної миті Джон усвідомив, що не тільки світ, але й сам він помилявся щодо Сари Коннор. ВОНА ГОВОРИЛА ПРАВДУ! ПРАВДУ!!!
Але в нього не було часу подумати, відчути це. Якщо все, про що говорила мама, правда…
Джон підхопився. Якби хтось опинився поруч з ним тієї миті, він би відразу помітив у Джонові запал лідера, завдяки якому йому судилося згодом стати проводирем людства.