— У вас тут лежить Сара Коннор?
— Ви спізнилися. Ваші колеги вже давно тут.
Жінка повернулася й уже зібралася натиснути на кнопку, щоб впустити офіцера, аж раптом побачила, що з протилежного боку до дверей наближаються Сілберман та полісмени.
— Ваші друзі вже йдуть, — сказала Гвен, повертаючись до відвідувача.
Поліціянта вже не було. Здивована медсестра підійшла до стійки і висунулася з віконця подивитися, чи він не біля фонтанчика з питною водою. Ні. Приймальня була порожньою. І довгий коридор за нею теж. Вона насупилася, згадавши історії, які розповідала їй кузина про свого чоловіка-поліціянта. Напевно, усі фараони викидають коники.
Сілберман увійшов до дверей. За ним Везербі, Моссберг, два полісмени у формі та шпитальний охоронець. Останній витяг із шафки за столом свій браунінг. Сілберман звернувся до нього:
— Льюїсе, проведіть джентльменів і замкніть будинок на ніч.
Льюїс шанобливо кивнув і сказав:
— Слухаюся, сер.
Поліціянти попрямували до виходу.
— Непогано попрацювали, годі й казати, — пробуркотів Везербі.
— Авжеж, — у тон йому відповів Моссберг. — Страх як люблю не спати вночі.
Льюїс замкнув за гостями вхідні двері й повільно почвалав назад. Світло на нічному столику чергової в далекому кінці коридору видавалося йому заповідним куточком. На кахляній підлозі голосно відлунювали кроки. Побрязкували ключі. Льюїс знічев’я розглядав чорно-білий шаховий візерунок на підлозі.
Раптом підлога в нього за спиною затремтіла і здибилася, перетворившись на прямовисну тінь такого ж чорно-білого кольору.
Чергова сестра сиділа за машинкою, складаючи звіт.
Охоронець зупинився біля кавоварки й натиснув на кілька кнопок. Потім повернувся до медсестри:
— Гей, Гвен, хочеш кави?
— Мені б краще пива, — посміхнулася вона. Льюїс і сам засміявся, взяв стаканчик з кавою. На ньому виявилися малюнки гральних карт і стояли якісь номери. Гра, чи що? Піднявши стаканчик вище, він почав розглядати дно. Гаряча кава плеснувся йому на руку.
— Чорт, може, хоч сьогодні поталанить?
Хилитка маса в нього за спиною вже сягнула шести футів заввишки й почала стрімко набувати обрисів людської фігури. Тепер вона стала сірою, як однострій охоронця.
Трохи раніш маса Т-1000 розтеклася декількома квадратними ярдами підлоги шаром у чверть дюйма. А щойно Льюїг наступив на неї, з нього миттєво було зроблено ідентичний зліпок, який зараз і підводився за охоронцем.
Нарешті, з рідкої маси сформувалися ноги у блискучих чорних черевиках, і Т-1000-охоронець зробив перший крок, легко відокремивши підошви від підлоги.
Справжній охоронець різко розвернувся на місці і побачив…
… себе самого.
Не просто людину, що виглядала точнісінько, як він сам, а точний образ і подобу, аж до картки з його прізвищем на грудях.
Ось до чого можна докотитися, працюючи у психушці!
Отже, божевілля — заразна хвороба!
Не встиг охоронець навіть спробувати знайти хоча б якесь розумне пояснення тому, що постало перед його очима, як його двійник підняв руку і з відстані приблизно з фут тицьнув вказівним пальцем правої руки просто в обличчя Льюїсові. Палець на льоту витягся, перетворившись на тонку сталеву пластину, що увійшла охоронцеві в око і, минувши очне яблуко, наскрізь простромила череп.
Охоронець умить перетворився на труп. Пластинка відразу зникла, і охоронець почав осідати. Т-1000 легко підхопив його тіло однією рукою і, тримаючи, немов костюм на плічках, попрямував до столу чергової. Рана виявилася такою малесенькою, що на підлогу не пролилося жодної краплинки крові.
Коли Т-1000-охоронець проходив поруч, тримаючи в руках щось таке, чого чергова сестра не могла бачити через стійку, вона звела очі й запитала:
— Що це в тебе, Льюїсе?
— Та так, сміття, — бадьоро відповів той.
Гвен неуважно кивнула і знову взялася стукати на машинці, а Т-1000 попрямував до комори за кілька ярдів від чергової. Знявши з пояса охоронця пістолет та ключі, запхав тіло до комірчини. Потім повернувся й подивився на чергову.