Різ захоплено розглядав автомобіль. Його ноги потонули в пухнастому килимі. Щойно він увімкнув двигун, як запрацювало радіо. Кайл крутнув ручку регулювання. З динаміків залунала тягуча мелодія Джима Моррісона. На іншій хвилі власник гучного баритону накликав Божу кару на голови грішників, які своїми внесками не підтримували його програми. Різ жадібно ловив то одну, то іншу хвилю, неначе голодний, що зненацька нагодився на банкет. Прослухав програму новин. Нічого надзвичайного. У місті три вбивства та три локальних конфлікти у світі. Звірив годинника на приладовому щиткові з часовим сигналом по радіо. Іде точно!
Кайл із насолодою вдихнув запах шкіряної оббивки. Оце так жили вони колись! Збільшив гучність радіоприймача, здивовано прислуховуючись до слів дурнуватої пісеньки про розбите дівоче серце.
Різ зручно влаштувався у кріслі. Його тіло, повсякчас готове до дій, відчуло блаженну розслабленість супокою. Лагідна, тепла хвиля дрімоти огорнула свідомість, ваблячи животворним сном.
Ні в якому разі! Він змусив себе випростатися. Витрусив вміст кишень на сидіння. Отже, три коробки набоїв для пістолета тридцять восьмого калібру та ще чотири коробки шроту. На перший випадок вистачить. О дев’ятій п’ятнадцять ранку він вчинив набіг на невеличкий спортивний магазинчик, який полишив о дев’ятій шістнадцять з повними кишенями боєприпасів, не звертаючи жодної уваги на сторожового собаку, який зайшовся безсилим гавкотом.
Різ випорожнив пластиковий пакет, який натоптав у маленький крамничці на Креншо. Власниця, стара кореянка, так і не відірвалася від телевізійного екрану. У пакеті були номер «Космополітену», дві пляшки мінеральної води та чотирнадцять плиток шоколаду «Снікерс». Справжнісінький шоколад! Він якось куштував його хлопчиком. Пригадується, Кайл довго смакував шоколадку, аж доки остання дрібочка не розтанула в роті. А тут їж досхочу! Він запхнув до рота цілу плитку. Проковтнув, насолоджуючись неймовірним казковим ароматом та смаком, і пригадав, якою гидотою звик харчуватися Там. Поглянув би на нього цієї хвилини малюк Віллі, давно загиблий командир його вогневого взводу. Кайл уявив розширені від подиву очі товариша. «Ну ти даєш, сержанте! Невже строщив усі чотирнадцять?» «Саме так» — підтвердив би Кайл, розгортаючи нову плитку.
Переглянув журнал. Довжелезні статті його не зацікавили, та й було їх небагато. Перейшов до реклами. Оце так розкіш! Він не міг відвести очей від яскравих глянцевих фотографій. Сьогодні на вулицях він бачив гарних, доглянутих, святково одягнених жінок, які пахтіли чистотою та свіжістю. Так разюче не схожих на знайомих йому жінок. Але журнальні красуні вразили його уяву набагато більше. Неземні істоти, спокусливо гнучкі, вбрані у яскраві, барвисті шати. На випещених, без жодної зморшки, обличчях — кокетливі посмішки, витворені вправною рукою гримера. Гнучкі, виточені шиї, тонкі пальці з довгими наманікюреними нігтями виключали навіть думку про фізичну працю. За його часів від цієї вишуканої елегантності за кілька хвилин не залишилося б жодного сліду. Думка про те, якою тендітною та нетривкою є дівоча краса, якої йому так і не вдалося спізнати, принесла Кайлові дивне задоволення. Ця краса завдавала йому болю, бо Різ, як ніхто інший, знав, що у світі, де щодня ходиш лезом ножа, немає місця для краси.
Кайл притулився головою до дверцят. Подушка на плюшевому сидінні вабила його лагідними обіймами, нашіптуючи зрадливу думку про хвилинне забуття. І Різ знову подумав про те, що не міг дозволити собі багато речей, які здавалися цілком природними. Наприклад, спокійно поспати. Він стомлено поглянув на будівельний майданчик, на трактор, що підгортав під себе зорану землю. Гудіння ставало дедалі сильнішим, знайомо відлунюючи у мозку Різа. Земля здригнулася під вагою багатотонних гусениць. Різів погляд…
… застиг на велетенських колесах, що невблаганно наближалися, виблискуючи металом і перемелюючи шматки заліза та дерева, рештки одягу й кісток. Купи людських кісток, обпалені пожежею ядерної війни, що сталася ще до народження Різа, стали звичною частиною пейзажу. Ніхто вже й не замислювався над тим, з чого ті пагорби виросли.
Залишки черепів зникали попід колесами сухопутного Мисливця-Вбивці, або МВ. Різ збайдужіло спостерігав. Тоді його обличчя ще не було вкрите шрамами. Вони з’являться пізніше. Йому щойно виповнилося шістнадцять.
Машина наближалася. Металевий скрегіт впивався в мозок людини, немов жива істота, від пазурів якої неможливо врятуватися.
Сліпучий океан світла сягнув небокраю. Якась мить відокремлювала раптовий спалах від гуркотіння вибухів. Снаряди падали дедалі ближче, промені прожекторів намацували на пустирі осередки людського опору. Наступної миті все, здатне дихати, рухатись, боротися, буде знищене машинами.