— Але я нікуди звідси не піду! — злякано скрикнула вона. — За мною стежать!
— Усе гаразд, міс Коннор, — мовив Трекслер, надавши своєму голосу всієї переконливості, на яку лише був здатний. — Слухайте уважно. Зараз ви у велелюдному місці й з вами нічого не станеться. Ми приїдемо за п’ять хвилин.
— Коли саме ви будете?
— Ми виїжджаємо негайно. Намагайтеся триматися на видноті. У жодному разі не виходьте з приміщення. Не залишайтеся на самоті. Машина буде за п’ять хвилин.
— Добре, — зітхнула Сара, кладучи слухавку.
Біля входу до дискотеки з’явився новий відвідувач. Тренований чолов’яга у шкіряній куртці, на розмір меншій за потрібний, та мотоциклетних черевиках. Він байдуже розглядав обличчя відвідувачів у холі і, не побачивши серед них потрібної людини, попрямував до зали. Він нахабно пройшов повз касирку, яка вражено вирячилася на могутню спину незнайомця.
— Гей! — крикнула вона дужому витуряйлові. — Не лови ґав! Цей тип пройшов без квитка.
— Привіт, хлопче, — звернувся до порушника мордоворот, кладучи йому на плече могутню руку.
Термінатор навіть не повернувся. Лівою рукою він стис зап’ясток витуряйла й відпустив його лише після того, як почувся хрускіт зламаних кісток. Відсунувши обм’якле тіло, гість без перешкод рушив далі.
Термінатор ішов танцювальною залою, вивчаючи кожне обличчя і штовхаючи людей так само байдуже, як мисливець відводить гілки, які застують йому здобич. Люди його не цікавили. Власне, у цьому мерехтінні облич його цікавило лише одне.
Сара поклала слухавку й умить відчула, як їй бракує впевненого, спокійного голосу Трекслера. Він сказав: «За п’ять хвилин». Ще п’ять хвилин — і її врятовано. Нарешті влада втрутилася! З цією думкою міс Коннор відійшла від телефону й повернулася до свого столика, який стояв упритул до танцювального майданчика.
Неначе у страшному сні, її з усіх боків оточив ошаленілий людський звіринець. Усі вони були тут у своїй стихії, лише вона — чужа.
Чоловіка в обдертому плащі вона серед них не помітила. «Напевно, злякався, — вирішила вона. — Не хоче, щоб його помітили й чекає на мене надворі. Можливо…» Вона гнала геть тривожні думки. Усе буде гаразд. Потрібно протриматися лише п’ять хвилин. Дівчина сама почала в це вірити.
Наступної миті Сара подивилася у дзеркало, й усі її сподівання розвіялися на порох. Той чоловік сидів у барі спиною до неї та стежив за дівчиною у дзеркало, що висіло перед ним.
Коли Різ зрозумів, що Сара сховається від нього на дискотеці, він випередив її. Переконавшись, що вона увійшла до середини, повернувся до дверей з вивіскою «Чорна технологія». Стіни споруди здригалися від потужних акордів «нової хвилі». Він чув про такі заклади. У минулому їх називали нічними клубами.
Він потяг до себе двері й зіткнувся зі шквалом музики. У калейдоскопічних спалахах різнокольорових блискавок вигиналися постаті людей, які посмикувалися в ритмах танцю. Дівчина, що нудьгувала в клітці біля дверей, схопила Різа за рукав. Він підозріло зиркнув на неї. Рука стисла в кишені пістолет.
— Чотири п’ятдесят! — вимогливо мовила вона.
Різ запитливо подивився на дівчину, не розуміючи, в чому річ. Слова, сенс яких йому незрозумілий, блакитне волосся — з таким йому ще не доводилося зустрічатись. Дівчина зглянулася на чергового дивака й повільно повторила:
— Чотири долари п’ятдесят центів.
Різ, не дивлячись, витяг із кишені кілька пожмаканих папірців, кинув їй і пройшов до зали.
Насамперед бліц-розвідка й оцінка ситуації. Двері біля входу до зали скляні, у протилежному кінці на виході — металеві, ліворуч два вікна, праворуч — одне.
Кайлові було цілком байдуже до здивованих поглядів відвідувачів, вражених незвичайним поєднанням чудової спортивної статури та засмальцьованого одягу відвідувача, що свідчив про приналежність його господаря до мешканців міського дна. Утім, це недалеко від істини.
Сару Різ побачив майже одразу. Вона швидко та знервовано розмовляла по телефону. Дівчина озирнулася, і він тієї ж миті пригнувся, ховаючись за головами сусідів. Високі стільці біля стійки бару з розташованими над нею дзеркалами ідеально відповідали його завданню. Зі свого місця в центрі Різ, у разі потреби, триматиме під прицілом будь-яку точку в залі.
Сара повернулася на своє місце. Він не відводив від неї очей, і дівчина, немов відчуваючи це, озиралася на всі боки. Їхні погляди схрестилися в дзеркалі.
Отже, він все-таки вистежив її. Міс Коннор подивилася в очі, що палали гарячковитим збудженням, і сказала собі, що від цього страшного чоловіка її не врятує й півсотні хлопців у цій залі. Вона знову самотня серед строкатого галасливого натовпу. Вона у пастці!