Сара затягла Різа до кабіни та крутонула кермо праворуч. Колеса заскреготіли й «ельдорадо» зупинився, неначе вкопаний, за фут від муру.
Термінатор увігнався в мур на швидкості вісімдесят дві милі за годину. Смугаста, чорно-біла машина зібгалася, наче чобіт.
Спочатку згасли відеокамери, потім від потужного удару вийшли з ладу решта систем мікропроцесора. Сара поглянула в бічне скло. Зо два десятки патрульних автівок утворили навколо них щільне кільце. Поліціянти оточили «кадиллак-ельдорадо», ховаючись за автомобільними дверцятами неначе за щитами і тримаючи їх обох під прицілом.
Першим потягом Різа було схопитися за зброю, але Сара відштовхнула його.
— Ні, Різе, ні! — вигукнула вона. — Вони тебе вб’ють!
Безумовно, перевага на боці поліції. Проти стількох стволів нічого не вдієш. Але ж він не може віддати Сару до рук закону! Він мусить битися. Цікаво, чи знищено Термінатора? Звідти, де вони стояли, потрощеної машини Термінатора видно не було.
У Сариних очах були тривога й страх. Здивований Різ зрозумів, що вона хвилюється через нього.
— Не роби цього, будь ласка, — благала вона.
Різ неохоче відпустив приклад «ремінгтона», і Сара пожбурила автомат якнайдалі.
— Гей там, у «кадиллаку», — суворо гукнув офіцер. — Руки! Мерщій!
Сержант Кайл Різ підкорився і підніс руки догори. Наступної миті їх разом із Сарою витягли з машини й одягли наручники. Двоє поліціянтів почали оглядати понівечену машину патрульного за номером один-А-дев’ятнадцять.
— Неймовірно, але там нікого немає! — здивовано мовив один з офіцерів. «Що це означає?» — подумала Сара.
Дівчина бачила, як Різ рвучко озирнувся: він на власні очі хотів переконатися, що машина порожня. Відповідь, на яку очікувала Сара, було написано на його обличчі: на них чекають випробування.
ДЕНЬ ДРУГИЙ
Сара сиділа в кабінеті Трекслера, напружено розглядаючи малюнок тканини на канапі. Немов у тумані до неї долітали чиїсь кроки та уривки телефонних розмов — поліцейська дільниця жила власним життям. Предмети в кімнаті раз по раз починали розпливатися — це на очі їй знову наверталися сльози. Міс Коннор зовсім не хотіла думати про почуте годину тому від лейтенанта Трекслера. Але знала: відтепер думки про це переслідуватимуть її протягом життя.
Увійшов Трекслер, обережно несучи дві склянки з кавою. За ним — ще один чоловік. Лисуватий рожевощокий товстун, у проникливих очах зблискували тривожні Вогники. Трекслер повільно наблизився до Сари. Він одразу побачив у неї кола під очима — вона ще не оговталася від шоку.
— Усе гаразд, Саро?
Сара ледь помітно кивнула, намагаючись ні на кого не дивитися.
— Ось, випийте, — запропонував Трекслер.
Дівчина слухняно взяла з його рук склянку, ковтнула кави, потім прикипіла очима до якоїсь точки у просторі.
— Лейтенанте, — мляво запитала вона, — чи ви певні, що це вони?
Трекслер поволі кивнув. Сара зазирнула йому в очі, шукаючи там хоча б натяк на сумнів.
— Мені варто оглянути… тіла. Можливо, це не…
— Їх уже впізнали. — Ця частина розмови була неприємна Трекслерові. Швидше би вже перейти безпосередньо до справи. — Немає жодних сумнівів, — за звичкою додав він.
Сара уявила спотворені тіла Джинджер та Мета, її єдиних друзів, її «родини» — вони лежать у вітальні в калюжі крові. Їх уже немає. Їх вирвали з життя назавжди. Тільки тепер вона повного мірою почала розуміти, що трапилося, і відчула фізичний біль.
— Господи!.. Джинджер… дівчинко моя! — Сара ледь чула власний голос. — Пробач мені…
Її рука затремтіла, і гаряча кава мало не вилилася дівчині на коліна, але Трекслер встиг перехопити склянку.
— Capo, — лейтенант указав на огрядного товстуна, що стояв біля дверей. — Це доктор Сілберман.
— Привіт, Capo, — мовив Сілберман із силуваною приязністю, за якою приховувалася цілковита байдужість.
— Будь ласка, перекажіть йому все, про що ви довідалися від Різа, — вів далі Трекслер. — Зробіть мені таку послугу.
— Добре, — прошепотіла дівчина. — Ви лікар?
— Психолог-криміналіст, — відповів товстун. «Здається, тип не надто приємний», — вирішила Сара. Хоча, на своїй справі, мабуть, розуміється. А їй так потрібні відповіді на ці дошкульні питання… Чому її нормальне, спокійне життя раптом перетворилося на якесь жахіття? Чому Джинджер та Мет лежать у калюжі крові? Чому хтось прагнув убити її, Сару? Невже Різ має рацію, і це не якась прикра випадковість, а її, Сарина, провина?