— Приголомшливий матеріал, — переможно виголосив він. — На цьому хлопчині можна зробити неабияку кар’єру. Та ж як усе легко й до ладу! І нічого не потрібно доводити.
Сара вражено дивилась на нього, не зовсім розуміючи, про що йдеться.
— Фантазії параноїків завжди відзначаються нестримністю та винахідливістю, — провадив далі Сілберман. — Тут же все просто чудово.
— Чому вбили двох інших жінок? — запитав чорно-білий Сілберман після того, як запис було ввімкнено знову.
— Під час війни практично всі записи було знищено, — почав пояснювати Різ. — Небесна Мережа майже нічого не знала про матір Коннора, в її досьє багато чого бракувало. Були відомі лише її прізвище та місто, де вона мешкала, але без точної адреси. І Термінатор діяв за системою.
— А навіщо він робив їм розтини на ногах?
— Записи зберігали єдину можливість упізнати Сару: їй у ногу хірургічним шляхом було вживлено металевий стрижень. Але цього поки що не сталося. Небесній Мережі й Термінаторові про це невідомо, бо це відбудеться пізніше.
— Звідки вам про це відомо?
— Мені розповів про це Джон.
— Джон Коннор? — запитав Сілберман.
— Так.
Сілберман постукав олівцем по нотатнику, на його губах мимоволі з’явилася ледь помітна посмішка.
— Ви розумієте, що доказів цього теж не існує?
— Я вам розповів цілком достатньо. Вирішуйте! Негайно! Чи ви мене звільняєте?
— Шкода, але я не маю на це повноважень, — якомога приязніше намагався відповісти Сілберман.
— Тоді якого біса я взагалі з вами розмовляю? — Різ почав підводитись, забувши, що він прикутий до стільця. — Хто тут найстарший?
— Я можу вам допомогти. — Сілберман марно намагався спрямувати бесіду в потрібному напрямку.
Різ вже стояв, дивлячись у камеру і кричав:
— Ви ще анічогісінько не второпали? Та він же її відшукає! Він на це запрограмований! Він усього лише…
Сарині очі округлилися з переляку. Трекслер на мигах показував Сілберманові, щоб той вимкнув запис. Але психолог, немов зачарований, дивився на екран.
— Вам його не зупинити! Він подолає ваші кордони, вхопить її за горло, витягне з грудей серце й викине під три чорти!
Різ посунув прямісінько на монітор, аж тут Сілберман прийшов до тями й клацнув кнопкою «пауза», змусивши хлопця заклякнути.
Обличчя на екрані відзначалося відчайдушною рішучістю. Дивлячись на нього, Сара зблідла й на мить утратила здатність говорити. Питань було забагато, а вона не могла їх упорядкувати.
— Я не маю Стрижня у нозі, — зрештою вимовила вона.
— Авжеж, не маєте, — погодився Трекслер. — У Різа вкрай розхитана психіка.
Сара хотіла цьому повірити. Вона поглянула на психолога, сподіваючись почути думку фахівця.
— Цей Різ — божевільний?
— Якщо не використовувати спеціальну термінологію, — посміхнувшись відповів Сілберман, — то він просто схиблений.
— Але ж… — спробувала заперечити Сара, та її перервав Трекслер. Лейтенант передав їй щось схоже на захисний жилет, що їх носять хокейні арбітри.
— Це бронежилет, Саро, якими користуються хлопці з наших спецпідрозділів. Куля дванадцятого калібру їх не пробиває. Можливо, на тому типові був саме такий.
— А як йому вдалося висадити лобове скло?
Вукович зітнув плечима.
— Можливо, об’ївся наркотиків. Переламав усі кістки й декілька годин нічого не відчуває. Траплявся тут один…
Наркотики? Сарі доводилося читати про наркоманів, які, ошаленівши, творили неймовірні речі. Що ж, можливо це саме той випадок? Вона не те що повірила цьому, просто в неї не було іншого виходу. Ось і поліціянти нібито не сумніваються.
Від збентеження дівчина навіть почервоніла. Ото ще дурепа! Цей Різ наплів тут казна-чого, а вона й повірила. Хоча… він говорив так переконливо, так правдиво змалював майбутнє. Аж до татуювання на руці. Так сам собі й витатуював, хто ж іще? У житті трапляються такі типи, тільки тримайся, ось і мені послав Гоподь двійко! Проте сумніви раз по раз ворушилися в глибині душі.
Трекслер поклав руку Сарі на плече.
— Усе буде гаразд, — мовив він, і хоча його стомлений голос звучав дещо грубувато, Сара відчула — її доля неабияк його турбує.
— Я зателефонував вашій мамі та розповів їй про те, що сталося.
— Як вона на це прореагувала?
— Цілком спокійно. Просто сказала: «Незабаром приїду» й поклала слухавку. «Упізнаю матусю», — подумала Сара. Спеціаліст із кризових ситуацій, медсестра із сімнадцятирічним стажем — тут до всього звикнеш. А ось їй, Сарі, бракує і практичності, і впевненості. Тобі кажуть, що твою доньку викрав якийсь озброєний псих, що твоя донька вляпалася в пригоду зі стріляниною, що вбили замість Сари її найкращу подругу. І що ж матуся? Та жодних проблем. Узяла ключі від машини і поїхала собі.