Різ подав знак, і крізь прихований під уламками люк група почала заглиблюватися вниз. Діставшись четвертого рівня, Різ прикладом рушниці погрюкав у нашвидкуруч зварені сталеві двері. Один раз. Ще двічі. Ще раз. Сталева плита з рипінням відсунулася, і в крихітному просвіті зблиснули очі вартового.
— Кайл Різ.
Не встиг він закінчити, як двері брязнули й розчинилися. У ніздрі Різові вдарив густий сморід людського поту, диму та теплих випарів. Усередині зі зброєю напохваті стояли троє вартових. Різ простяг руку, дозволяючи обнюхати її двом собакам — вівчарці та доберманові Мабуть, це були найситіші істоти на всій базі. Вони закрутили хвостами, отже, Різ — людина. Вартові відійшли трохи вбік, пропускаючи Різа та його вояків. Усі розписалися в журналі чергувань, що лежав на старому столику для карт, і розійшлися лабіринтом.
База Е-9. Колись це був рівень Д багатоповерхової автостоянки під культурним центром Сенчурі-сіті. Останнім часом будівлі добряче перепало: половину її було зруйновано, і тепер вона перетворилася на притулок для солдатів, дітей та хворих, а також на схованку для зграй щурів.
Сара йшла за Різом, немовби він був їй за поводиря. Вони йшли повз виснажені обличчя, що майже зовсім втратили цікавість до життя. Люди були одягнені у якесь ганчір’я, завелике або замале, халамиди з витертих килимів, брезенту, чорного поліетилену, підв’язаного різнобарвними шматками дроту. Обличчя бліді, похмурі, очі позападали. Лише в дітях ще жевріла іскра життя — вони сновигали поміж тінями, полюючи на щурів, з яких потім варили суп.
У катакомбах усюди мерехтіли вогнища, на яких готували сяку-таку їжу. З мороку визирали обличчя людей-примар. Ці люди мешкали в каркасах автівок, перекинутих сталевих ковшах, а то й під подертою ковдрою, що висіла на дроті Обличчя старших за віком були вкриті рубцями та плямами від опіків. З темряви долинав слабкий стогін, а поруч, у ніші, хтось плакав.
Сара йшла немов пеклом, розриваючись поміж двома бажаннями: втекти світ за очі або хоч якось допомогти цим страдникам. Бідолашні діти ядерного століття! Але вони дивилися крізь неї, немовби вона була примарою. Її не було серед них.
Поки що. Різ та Сара підійшли до людей, що скупчилися біля великого радіопередавача під яскравою лампою денного світла. Різ швидко привітався з усіма. Тут було багато вищих чинів. З кимось він був знайомий, з кимось ні. Кілька капітанів, два майори. Один чоловік, оточений охоронцями, сидів до них спиною. Його чорний берет прикрашала генеральська зірка. Такий берет в усьому війську носив лише він.
Джон Коннор прибув на цю базу минулої ночі — організувати напад на сусідні заводи-автомати, де Небесна Мережа виготовляла плазмові гармати. Великий напад було вирішено здійснити за три дні. Різ нетерпляче чекав на цю хвилину. Один лейтенант іще раніше натякнув, що Різа можуть перевести до особистого підрозділу Коннора. Незабаром Джон особисто поговорив з ним про це. Зустріч була досить дивною — Коннор уважно розглядав Різа, і той почувався ніяково. Здавалося, Коннор намагається оцінити його не так, як оцінюють офіцера, а за якимось іншими критеріями. Щось зрозуміти по очах Коннора було неможливо. «Робіть свої справи, сержанте», — наказав зрештою генерал і відвернувся.
Тепер оточений підлеглими, Джон сидів за потужним передавачем і координував кілька основних наступів по всьому світі. Різ знав, що вони нишпорять каналами супутників Небесної Мережі — ворог знищив усе, створене людьми, але він не знищить власної системи зв’язку, яка обплутує всю земну кулю. Різ і гадки не мав, як Джонові таке вдалося, але він цим і не переймався.
Сара побачила серед скупчення людей чоловіка в чорному береті, що сидів спиною до неї. Його руки енергійно рухалися над мапою бойових дій, вона чула його голос, хоча й не розбирала слів, і прагнула, щоб він озирнувся. Але охоронці знову відгородили генерала від глядачів. Вона хотіла наблизитися, але це виявилося неможливим. Побачити Джона їй не судилося. Тим часом Різ облаштувався на обгорілому шкіряному дивані — можливо, тут доведеться провести кілька годин. «Моя кохана і найліпша подруга, — сказав він Сарі, поклавши на коліна гвинтівку й поплескавши її приклад. — Ми завжди спимо разом».