— Ні, ні, — прошепотів він, — невже ти нічого не розумієш? Я не повинен відволікатися! Я — всього лише солдат!
І знову замовк, цього разу не через брак слів, а від надміру почуттів.
— Кайле, я…
— Мій обов’язок залишатися солдатом! — увірвав він її. Усвідомивши безглуздість своїх слів, Різ схопив Сару за плече. — Саро! Невже ти не розумієш? Для мене це все в минулому. [прибув сюди з мертвої пустелі, засіяної кістками людей — татах от, як ці! — Кайл указав на відпочивальників, що сиділи біля складних столиків.
Сара озирнулася на всі боки, намагаючись побачити світ його очима. Діти, собака, поле… Усе таке звичне! Дівчина звертала на все це увагу не більше, ніж риба на воду. Але Різові ця картина уявлялася, імовірно, якимсь казковим сном, загубленим раєм, що в його часи існує лише у вигляді напівзабутих спогадів. Тільки уявивши собі його світ, Сара почала розуміти, який біль і розгубленість він має відчувати, опинившись тут.
Різ замовк, побачивши, що діти дивляться на нього зі змішаним відчуттям цікавості та страху. Їхні батьки теж почали озиратися на Сару з Різом. Він привернув їхню увагу, а це ставило під загрозу успіх завдання. Якщо він утратить самоконтроль, Сара може загинути. Кайл опанував себе, долаючи спалах почуттів, і схопив дівчину за руку.
— Настав час іти, — мовив Різ.
Термінатор сидів на ліжку, обмірковуючи свої подальші дії. На його спину впав промінь спекотного сонця. Доки електронний мозок обговорював сам із собою стратегію й тактику поведінки, автоматичні теплопоглиначі розсіяли зайву енергію.
Ймовірність того, що Сару Коннор можна буде виявити за адресою її матері, виявилася досить високою, тож кіборг виріши перейти до активних дій. Він методично зібрав усю потрібну зброю. Її лишилося не так вже й багато. Якщо ця вилазка закінчиться невдало, доведеться шукати собі нове озброєння й нове помешкання.
Подякувавши товстунові-водієві, Сара з Різом вилізли зі сміттєвоза. Машина з гуркотом помчала геть, і дівчина повела Різа через дорогу до мотелю «Тиккі».
Мотель виглядав так, начебто його склеїли з картону. З плаского даху звисали розбиті неонові трубки, а сама будівля перекосилася набік. Але там були ліжка й душ. Доки вони йшли до мотелю, Різ задивився на одягнених в однострій морських піхотинців, що крокували вулицею. Різ із заздрістю поглядав на форму, яку носили його предки, і був вражений лагідним виразом на обличчях молодих людей. «їхні солдати були схожими на цивільних, — подумав він, — і могли відкрито прогулюватися при денному світлі». Це здавалося неймовірним.
— Ходімо, Кайле! — гукнула Сара.
Задля більшої безпеки конторку мотелю було обгороджено дошками, вона нагадувала касу кінотеатру. Тихоокеанське узбережжя славилося своїми мальовничими краєвидами, спекот— ним сонцем, а також високим рівнем злочинності.
Сара та Різ наблизилися до віконечка. Кайл поліз до кишені й витяг звідтіля перетягнену гумкою пачку засмальцованих купюр.
— Цього вистачить? — запитав він.
— Ще б пак! — вигукнула Сара. — Тільки я навіть знати не хочу, де ти їх дістав.
Вона взяла з пачки суму, достатню для оплати ночівлі, і, повернувшись до віконця, сказала:
— Нам потрібна кімната.
— З кухнею, — додав Різ.
Доки Сара мала розмову з набурмосеним адміністратором, Різ звернув увагу на величезну німецьку вівчарку, що сиділа на ланцюгу. Пес щойно скінчив хлебтати воду зі своєї миски. Різ зазирнув йому в очі. Пес був старий, але Різ уловив у його ясних брунатних очах іскру бійцівської відваги. Він повільно наблизився до собаки, простягнув руку. Повагавшись, пес підвівся і, підійшовши до Різа, лагідно лизнув йому руку. Стара звичка спрацювала, і Різ розслабився, відчуваючи себе у значно більшій безпеці.
Скоро дони із Сарою увійшли до призначеної для них невеликої кімнати. У ній були шафа й ліжко. За перегородкою містилася крихітна кухня. Номер виявився з ванною. Заглянувши у двері, Сара побачила вкриті іржавим брудом кахляні плитки й душ. Звичайно, це не «Волдорф-Асторія». А втім, райський куточок!
Різ старанно оглянув помешкання. З його погляду комфорт був набагато менш важливим, аніж товщина стін і розташування вікон, що визначає межі огляду й лінію ведення вогню. Бетонний блок. Чудово. Задні двері, на яких красувалися міцний замок і металевий засув, теж викликали довіру.
Табличка «Цими дверима користуватися заборонено» нічого не важить для солдата. Під час останнього ремонту муляри залили поріг фарбою, але спроба відчинити двері не завдасть Різові великого клопоту.