— Повір мені, мамо, — говорила вона, — ти не можеш мені допомогти. Краще залишайся у безпечному місці. Я не можу повідомити, де перебуваю. Це занадто небезпечно.
Проте мама цього разу виявила наполегливість. Вона хотіла хоча б дізнатися номер, за яким можна було б зателефонувати, якщо їй доведеться піти з будинку — адже в такому разі Сара не зможе з нею зв’язатися. Що ж, тут вона мала рацію.
— Мамо, я дам тобі номер, але ти мусиш пообіцяти, що не повідомиш про нього ані поліції, ані комусь іншому. Чуєш? Ми пробудемо тут недовго. Добре, добре. Записуй.
Сара надиктувала номер мотелю, написаний на телефонному апараті, і сказала мамі, що любить її. Після короткої мовчанки почула у відповідь зізнання в любові, на яке й очікувала. Повісивши слухавку, Сара подивилася на апарат. Від усіє! цієї історії мамине серце, мабуть, розривається на шматки.
Їй потрібен захист. Ця думка промайнула в Сариній голові, немов камінчик, кинутий до озера. Упав і потонув. Сара не надала особливого значення тому, що мамин голос лунав якось дивно.
Будинок був маленький, майже як пляжна кабіна, — усього лише три кімнати. На горішньому поверсі спальня, звідки донизу вели сходинки. Кухню відокремлено від вітальні тонкою перегородкою.
Вибиті двері теліпалися на одній завісі. На підлозі, під перекинутим кріслом, лежало тіло Сариної мами. За останні десять хвилин температура в будинку впала майже до 34 градусів за Фаренгейтом. На голові місіс Коннор запеклася кров. Незрячі очі безглуздо витріщалися на істоту, яка вбила її. Та сиділа в кріслі біля столу й тримала біля вуха слухавку.
— Я люблю тебе, мамо, — мовив голос у слухавці.
Термінатор якусь мить зволікав із відповіддю, обмірковуючи всі можливі варіанти. З декількох відповідей кіборг обрав ту, яка містила у собі найменший фактор ризику.
— Я теж тебе люблю, — відповів Термінатор і повісив слухавку.
Без жодних емоцій набрав інший номер. На свою недавню жертву він навіть не поглянув. Зі спокоєм мерця дочекався, доки на тому кінці дроту піднімуть слухавку.
— Мотель «Тиккі», — відповіли йому.
І Термінатор заговорив своїм звичайним голосом — чітким, байдужим, позбавленим людських емоцій:
— Дайте мені, будь ласка, вашу адресу, — чемно попросив він.
До д верей хтось підійшов, і Сарине серце затерпло. Постукали. Ще раз. І ще. Сара полегшено зітхнула й відімкнула замок.
Їй хотілося обійняти та поцілувати Різа, але перш, ніж вона встигла це зробити, він пройшов повз неї на кухню.
Відчуваючи, як спадає напруга, що сковувала тіло, Сара замкнула двері й поглянула на Різа. Їй хотілося сказати, що вона рада його поверненню. Неймовірно рада!
Кайл кинув на кухонну стійку два пакети й недбало їх розірвав. На брудні кахлі викотилося кілька бляшанок. Сара розглядала їх, з подивом читаючи написи на етикетках.
— А що в нас тут? Кукурудзяна патока, нашатирний спирт, нафталін… А що в нас на вечерю?
Різ не підтримав її жартів. Він розпаковував другий мішок, натоптаний набоями 38-го калібру, освітлювальними ракетами, ізоляційною стрічкою. Ще там були ножиці, маленьке сито сірники.
— Пластик, — ніяково проговорив він.
— Пластик? Який пластик?
— На нітрогліцериновій основі. Але міцніший. Я навчився робити його ще дитиною.
Сара подивилася на смердючі бляшанки й зітхнула.
Термінатор мчав попід гору мотоциклом «кавасакі», мов невблаганна смерть зі своєю косою. Усю дорогу гнав так, що кілька разів, повертаючи, ледь не перекинувся під укіс.
І все це заради того, щоб перервати такий тонкий біологічний процес, як життя людини, молоденької дівчини. Ці тендітні теплі вологі машини так легко зруйнувати, їхні системи такі разливі! Видалений тут або там шматочок тканини, затримка і скороченнями серця — і кінець! Якби він щось відчував або хоча б був здатний абстрактно міркувати, Термінаторові як вбивці-професіоналові уже стало б соромно, що він досі не зупинив цього процесу. Але кіборг, зрозуміло, був неспроможний міркувати й нічого не відчував. А тому лише продовжував свою одноманітну роботу доти, поки її не буде виконано або поки не вичерпається його джерело атомної енергії.