Пішов дощ. Теплі струмені хльоскали обличчя, очі починали сльозитися. Сара поквапилася підняти полотняний верх джипа, а коли знову влаштувалася за кермом, сльози все ще стояли в очах. Вона машинально змахнула їх. Авто звернуло на дорогу, що вела в гори.
Зійшов місяць, але світліше від цього не стало. Небо затягувало щільною імлою вугільно-чорних радіоактивних хмар. На поверхні застигла довга — на десятки миль — черга іржавих автомобілів. Своєрідна скульптурна група — результат фантазії божевільного скульптора — яка могла б називатися «Останній затор в історії людства». Будівлі, що колись височіли обабіч автостради, були зруйновані невідомою силою, немов піщані будиночки. І лише тужливе завивання вітру, яке ніби оплакувало десятки мільйонів загублених душ, порушувало мертву тишу. Легенька віхола підхоплювала сніг і намітала його кучугурами, які сліпуче біліли на тлі обвуглених руїн. Посеред покручених бетонних конструкцій виднілися купи обпалених до чорноти кісток, а далі все було засіяно людськими черепами.
Пожежа, що знищила все живе, розтопила спортивні споруди на дитячому майданчику неподалік. Гойдалки звалило вибухом набік, обвалилися балки каруселі. Акуратно розкреслені клітинки класиків назавжди в’їлися в асфальт, на якому біля уламків триколісного велосипеда виглядав з-під снігу маленький череп його власника.
29 серпня 1997 року увірвалося земне життя трьох мільярдів людей. Ті, хто вцілів, назвали цей день Судним. Пекельне полум’я змінилося на ядерну зиму. На тих, хто пережив і це, очікували ще жахливіші випробування..:
Могутня ступня з хрускотом розчавила дитячий череп. Хромований ендоостов, що стискав у металевих клешнях штурмову гвинтівку, овіяний крижаним вітром, закляк на місці. Електронний мозок кіборга, позбавленого шкірного покриття, — воно нарощувалося лише як камуфляж — зафіксував картину зруйнованого міста. Металеві кінцівки були ходовою частиною вдосконаленої бойової машини Термінатор серії 800, сконструйований Системою спеціально для викорінювання залишків життя на Землі. Інфрачервоні випромінювачі, що слугували роботові за очі, обмацували засніжену порожнечу в пошуках щілин та рівчаків, де ще могли сховатися вцілілі люди. В очах кібернетичної конструкції не відбивалося жодного проблиску емоцій. Уся міць цього штучного інтелекту, підсиленого безмежними можливостями візуальних і термальних сенсорів, була націлена на полювання і цькування усього живого. Раптом сенсори відреагували на ціль.
На карті місцевості, вкритій мережею цифрових координат, яку бачив перед собою кіборг, з’явилася рухома точка. Електронний комп’ютер блискавично накреслив траєкторію удару з кількома варіантами коректив на випадок зміни напряму руху цілі. Найоптимальніша траєкторія блимала різнокольоровими вогниками. Робот здійняв зброю — сорокаватовий плазмовий випромінювач типу «вестингауз М-25», і вузький, спрямований промінь спалив людину.
Юнак, можна сказати, дитина, тіло якого було ледь прикрите шматтям, упав. З розсіченої навпіл грудної клітки на всі боки полетіли яскраво-червоні бризки, що кристалами застигали в морозному повітрі Незабаром на тому місці, де нещодавно була людина, залишилася лише купа пошматованої плоті Але вбивця не втік від помсти. Відкілясь ззаду вискочив боєць Опору і вгатив у ворога чергу з гранатомета Сліпучий розряд енергії буквально зрізав верхню частину металевого тулуба. Робот за інерцією зробив ще кілька невпевнених кроків і перекинувся навзнак, збивши покрученими ногами снігову хмару. Солдат наблизився до купи брухту і з ненавистю плюнув на неї, потім помахав комусь рукою. З тіні вийшла дівчинка років десяти у подертому светрі, тремтячи від холоду. З острахом подивившись скоса на металевий кістяк, вона ступила до батька. Батько, підбадьорюючи, пригорнув її до себе і сказав: