Опір Небесній Мережі зростав скрізь на планеті, але вирішальні бої тривали у Шайєнських горах, у штаті Колорадо, де в підземному бункері було встановлено центральний процесор Небесної Мережі. Другий за важливістю наступ повстанців розгортався в районі Вестсайда — там був автоматизований комплекс Мережі, який пильно охоронявся і також розташовувався глибоко під землею.
За останні два дні люди зазнали колосальних втрат. Але Джон знав, що перемога за ними. На їхньому боці переважна більшість вогневої потуги й незламна воля. Ось лише ціна, яку доведеться сплатити за визволення, є зависокою. Думка про це засмутила Джона. Безліч хлопців та дівчат, які тільки-но розпочинали життя і вже боролися за майбутнє людей, ніколи не дізнаються, як виглядатиме світ, визволений від механічних потвор, світ, в якому стихне криваве відлуння війни. Коннор не міг більше бачити, як солдати, з якими він поділяв усі поневіряння, гинуть, знищені машинами напередодні перемоги. У цьому світі немає навіть крихти справедливості!
Де він, добрий Бог? Чи багато він вам допоміг? Чи існує хоч якась розумна сила, яка б керувала несамовитим Всесвітом? На Землі кожен був сам по собі, ніхто не зважав на інших, доки не ожила Небесна Мережа й не заполонила пустку, в якій колись царював байдужий до людських страждань Бог. Хто по-справжньому взявся за керування Всесвітом, так це Мережа. І як це все сталося: нікчемне створіння людських рук взялося здійснити най— заповітнішу мрію людей. Людство здавна замислювалося над тим, як викорінити бур’ян. Правда, істина полягає в тому, що лихе є в кожному, тому машина й прийняла найрозумніше рішення. Навіщо витрачати час на те, щоб відокремити зерно від полови, коли просто можна припинити існування людства? З погляду космічної доцільності, люди з усіма їхніми хибами й вадами видавалися просто зайвими. Що таке милосердя, електронний суддя й гадки не мав. Цього слова не було в лексиконі Мережі, яка керувалася. лише точним розрахунком і принципом відплати за гріхи.
Джон палко мріяв про той день, коли закінчиться війна і знову почнеться відлік людської цивілізації, яка виправить помилки попередніх епох. Але, як і більшість інших видатних полководців минулого, Коннор не міг уявити собі той світ, дорогу до якого прокладали його Солдати. У нього вистачало часу лише на те, щоб розробляти стратегічні задуми військових кампаній. До цього дня він ніколи не замислювався над тим, що буде, коли війна скінчиться. Мир здавався йому так само далеким і нереальним, як міраж — стомленому мандрівникові.
На перетині височин Піко й Робертсон відбувалося незрозуміле. Джон знову підніс до очей бінокль. Літаючий МУ, який перебував у його полі зору, раптом втратив керування. Машину невблаганно тягло донизу. Над самою землею літак вибухнув, осяявши вогняним спалахом цілий цвинтар техніки. Молодці, хлопці! Якщо живі, їх треба буде нагородити. Але це ще не все! Два літаки МУ раптом зайшли в піке, хоча в них ніхто не стріляв. У відблисках палаючих уламків генерал побачив неймовірне видовище: загони металевих вояків завмерли на місці, немов іграшкові солдатики. Полум’я лизало їхні хромовані корпуси. Спалахи променевої зброї стали дедалі рідшими, а потім, немов за чарівним повелінням, зовсім припинилися.
Повстанці почали виходити з окопів й обережно просуватися ближче до машин. Ще один Мисливець-Убивця впав на землю на відстані якоїсь милі від лінії фронту. Джон здивовано помітив, що небо цілком чисте від роботів-літаків. Він ще раз оглянув поле битви. Жодна з машин Мережі не рухалася.
Сталося неймовірне.
Землю вкрила тиша.
Зловісна тиша. Було чути, як завиває вітер. Ані пострілів, ані вибухів, ані гудіння двигунів. Навіть радіо змовкло. Та ось пролунав самотній голос, в якому за напруженим спокоєм відчувалося хвилювання: «На зв’язку загін з Нового Орлеану. Вони не рухаються! Просто… зупинилися».
В ефір прорвався інший голос: «Говорить Чикаго. Мисливці-Убивці падають! О господи, вони розбиваються!»
Це повідомлення перекрив ще один голос: «Сан-Франциско повідомляє. Не розумію, що відбувається. Термінатори відімкнулися. Нам ніхто не заважає! Ми увійшли на територію автоматизованого комплексу…» І раптом до ефіру прорвалися десятки голосів і, захлинаючись, почали гарячково передавати одне й те ж саме. Джон і без того вже знав, що вони скажуть. Про цю хвилину він мріяв все своє життя.