— Магнусе, — сказав Гіккі. — Ні.
Ірвінгова щелепа відвисла ще більше. То ці… содоміти… загрожують йому?
Содомія на кораблях Її Величності каралася смертю через повішання, і дві сотні ударів канчуками перед усім флотом, коли засудженого почергово шмагали, перевозячи з корабля на корабель по всій гавані, вважалося дуже поблажливим покаранням.
— Та як ви посміли? — сказав Ірвінг, не уточнивши, йдеться йому про загрозливу позу Менсона чи про їхній неприродний статевий акт, — цього він і сам не знав.
— Лейтенанте, — поквапливо заторохтів Гіккі. Слова помічника купора звучали пискляво, й у них вчувався ліверпульський акцент. — Перепрошую, сер, містер Діггл послав нас у трюм принести трохи борошна, сер. Один з цих бісових пацюків заліз по нозі матроса Менсона йому в штани, сер, і ми намагалися витрусити його. Не щури, а якісь брудні підари.
Ірвінг знав, що містер Діггл ще не розпочав своєї нічної випічки коржиків і що в запасах кока на нижній палубі було достатньо борошна. Гіккі навіть не намагався зробити свою брехню переконливою. Маленькі, як намистини, нахабні оченята матроса нагадали Ірвінгу про пацюків, що метушилися в темряві довкола них.
— Ми будемо вдячні вам, якщо ви нікому не скажете, сер, — продовжував помічник купора. — Магнус лютуватиме, якщо з нього сміятимуться, дізнавшись, що він злякався маленького пацюка, який побіг вгору по його нозі.
Ці слова були викликом і непокорою. Майже наказом. Зухвальцем був маленький чоловічок, що розмахував руками, поки Менсон стояв з порожніми очиськами, німий, як в’ючна тварина, з усе ще стиснутими в кулаки величезними руками, пасивно очікуючи наступної команди від свого миршавого коханця.
Мовчанка між чоловіками затягнулася. За бортом стогнала крига. Скрипіли шпангоути. Під ногами сновигали щури.
— Геть звідси, — сказав нарешті Ірвінг. — Негайно.
— Єсть, сер. Дякую, сер, — сказав Гіккі. Він відсунув заслінку невеликого ліхтаря, що стояв на палубі за ним. — Ходімо, Магнусе.
Обидва матроси подерлися нагору вузьким носовим трапом і зникли у темряві палуби твіндека.
Кілька довгих хвилин лейтенант непорушно стояв на місці, дослухаючись до стогону та потріскування корабля, але не чуючи їх. Завивання завірюхи звучало віддаленим похоронним співом.
Якщо він доповість про це капітанові Крозьє, буде розслідування. Менсон, якого в цій експедиції мали за сільського дурника, був улюбленцем екіпажу, хай як би його дражнили за його віру в привидів та гоблінів. Цей матрос працював за трьох. Гіккі, хоча його не любили ні унтери, ні офіцери, шанувався рядовими матросами за здатність здобувати для своїх друзів додаткову пайку тютюну, зайву чвертку рому або потрібну одежину.
Крозьє не повісить жодного з них, думав Джон Ірвінг, але останнім часом капітан мав кепський настрій, тож покарання може бути дуже суворим. Усі на кораблі знали, що всього кілька тижнів тому капітан погрожував заперти Менсона в трупарні разом з погризеним щурами трупом його друга Вокера, якщо цей тупоголовий здоровань знову відмовиться виконати наказ принести вугілля на палубу трюму. Ніхто не здивується, якщо тепер він виконає свою погрозу. З іншого боку, думав лейтенант, що він насправді бачив? Що може він засвідчити, поклавши руку на Біблію, якби його допитував справжній суд? Він не бачив протиприродного акту. Він не заскочив двох содомітів на акті злягання або… будь-яких інших неприродних діях. Ірвінг чув важке дихання, судомні зітхання і переляканий шепіт при його наближенні, а потім побачив двох, що намагалися натягти свої штани і заправити свої сорочки.
Цього вистачило б на те, щоб за нормальних обставин повісити одного з них або й обох. Але тут, серед крижин, з місяцями або роками попереду, перш ніж з’явиться бодай шанс на порятунок?
Уперше за багато років Джон Ірвінг відчув бажання сісти долі й розплакатися. Його життя вже не буде колишнім — хоч так, хоч сяк. Якщо він доповість про двох содомітів, ніхто з його товаришів по команді — офіцерів, друзів, підлеглих — ніколи не ставитиметься до нього так, як колись.