Адміралтейство й три повноважні представники Служби географічних досліджень — усі вони залучені до відбору продуктів, крім досвідченого інспектора Дептфюрдських продовольчих складів — негайно рекомендували прийняти пропозицію Ґолднера на всю суму контракту — більш ніж на 3 800 фунтів стерлінгів (ціле багатство для будь-кого, особливо для іноземця, яким, пояснював МакДональд, і був вищезгаданий Ґолднер. Його єдиний консервний завод працював, за словами Алекса, у Голатці, Молавія). Ґолднер отримав одне з найбільших замовлень в історії Адміралтейства — 9 500 бляшанок консервованих м’яса та овочів вагою від одного до восьми фунтів, а також 20 000 бляшанок супів. МакДональд приніс один із рекламних проспектів Ґолднера — Фітцджеймс одразу його впізнав, — і від його розглядання в мене потекла слина: сім видів баранини, дванадцять рецептів телятини, тринадцять сортів яловичини, чотири різновиди ягнятини. В переліку були тушковані зайці, білі куріпки, кролики (з цибулею або під соусом каррі), фазани і півдюжини інших різновидів дичини. Якби Служба географічних досліджень забажала морепродуктів, Ґолднер брався достачити консервованих лобстерів, тріску, м’ясо вест-індійської черепахи, філе лосося і ярмутських копчених оселедців. Для гурманів — усього за п’ятнадцять пенсів — Ґолднерів проспект пропонував фазанів у трюфелях, телячий язик під пікантним соусом і яловичину по-фламандському.
— Насправді ж, — сказав доктор МакДональд, — зазвичай ми отримували солену конину в конячих барильцях.
Я вже достатньо довго пробув на флоті, щоб розуміти морський сленг — конина замість яловичини траплялася так часто, що матроси почали називати бочки з нею конячими. Але солонину вони їли охоче.
— Проте Ґолднер ошукав нас значно серйозніше, — продовжував МакДональд, звертаючись до посинілого від люті капітана Крозьє і командора Фітцджеймса, що сердито кивав. — Він підсунув нам дешевші продукти в бляшанках з етикетками від набагато дорожчих — звичайну тушковану яловичину під етикеткою «Тушковані стейки», наприклад. Перша коштувала дев’ять пенсів, але він продав її за чотирнадцять, замінивши етикетки.
— Ради Бога, чоловіче, — вибухнув Крозьє, — та кожен постачальник продовольства намагається таким чином надурити Адміралтейство. Обман військово-морського флоту так само давній, як Адамова крайня плоть. Це не може пояснити, чому ми раптом залишилися майже без їжі.
— Ні, капітане, не може, — продовжував МакДональд. — Але процес приготування консервів і запаювання бляшанок може.
— Що-що? — перепитав ірландець, намагаючись опанувати себе.
Обличчя Крозьє то червоніло, то блідло під поношеним кашкетом.
— Приготування і запаювання, — повторив Алекс. — Бо щодо приготування містер Ґолднер вихвалявся патентованим процесом, в якому він додавав велику кількість нітрату соди — кальціум хлорид — у гігантські чани окропу, щоб збільшити температуру обробки… перш за все, щоб її пришвидшити.
— І що з цим не так? — запитав Крозьє. — Поставка запізнювалася від самого початку. Потрібно було щось робити, щоб розпалити вогонь під дупою Ґолднера. Його патентований процес пришвидшив події.
— Так, капітане, — сказав доктор МакДональд, — але вогонь під дупою Ґолднера був гарячішим, ніж вогонь, на якому квапливо обробляли м’ясо, овочі та інші продукти перед консервацією. Багато медиків вважають що за умови належного приготування їжі знищується шкідлива мікрофлора, яка може спричинити хворобу, — але я особисто бачив, як готувалася їжа Ґолднера, і він обробляв м’ясо, овочі та супи недостатньо довго.
— То чому ви не доповіли про це представникам Служби географічних досліджень? — вибухнув Крозьє.
— Він доповів, — стомлено сказав капітан Фітцджеймс. — І я також. Але єдиним, хто до нас дослухався, був інспектор Дептфордських продовольчих складів, а він не мав права голосу під час ухвалення остаточного рішення.