Справжні легендарні члени Арктичної ради — більшості вже за сімдесят — для знервованого Франкліна тієї ночі більше скидалися на відьомський шабаш у «Макбеті» або на якесь гроно сивих привидів, ніж на живих людей. Кожен з них шукав Прохід поперед Франкліна і повернувся живий, але не зовсім притомний.
Чи взагалі хтось, запитував себе Франклін того вечора, повертається справді живим після зимівлі в арктичних районах?
У сера Джона Росса, шотландське обличчя якого мало більше гострих граней, ніж айсберг, були кошлаті брови, немов з пуху і пір’я тих пінгвінів, яких описав його небіж сер Джеймс Кларк Росс після своєї експедиції в Антарктику.
Россів голос був грубим, як пемза, якою драють дерев’яну палубу.
Сер Джон Барроу, старший за Господа Бога і вдвічі за нього могутніший. Батько серйозних британських арктичних досліджень. Усі інші тут, цієї ночі, навіть сивочолі сімдесятилітні діди, порівняно з ним були пацанами… хлопцями Барроу.
Сер Вільям Паррі, джентльмен над джентльменами навіть королівської крові, який чотири рази намагався форсувати Прохід, але зрештою побачив тільки смерть своїх матросів, а свою «Фурію» затертою крижинами, розчавленою і потопленою.
Сер Джеймс Кларк Росс, щойно посвячений лицар, щойно одружений на жінці, яка примусила його присягнутися, що більше він не вирушить у жодну експедицію. Він отримав би Франклінове місце командира цієї експедиції, якби тільки захотів, і вони обоє знали про це. Росс і Крозьє стояли трохи осторонь від інших, потягуючи напої та розмовляючи тихо, як змовники.
Цей клятий сер Джордж Бек! Франкліну було осоружним те, що йому доводиться ділити лицарський титул зі звичайним гардемарином, що колись був його підлеглим і волочився за бабами. Цього врочистого вечора капітан сер Джон Франклін майже шкодував, що Гепберн витягнув порох і кулі з дуельних пістолів двадцять п’ять років тому. Бек був наймолодшим членом Арктичної ради і виглядав щасливішим і самовдоволенішим за будь-кого іншого, навіть після того, як постраждав і ледь не затонув корабель Її Величності «Терор».
Капітан сер Джон Франклін був непитущим, але після трьох годин шампанського, вина, бренді, черрі й віскі інших чоловіків попустило, регіт довкола нього став гучнішим, а спілкування у парадній залі розкутішим, і Франклін почав заспокоюватися, зрозумівши нарешті, що все це прийняття, всі золоті ґудзики, шовкові краватки, блискучі еполети, смачна їжа, сигари й усмішки були для нього. Цього разу все було на його честь.
Тож він був шокований, коли старший Росс цілком несподівано потягнув його вбік і почав кахикати запитаннями в сигарному диму і спалахах свічок на кришталевій люстрі.
— Франкліне, якого чорта ви берете сто тридцять чотири людини? — проскрипів пемзовий камінь об неотесане дерево.
Капітан сер Джон Франклін моргнув.
— Це велика експедиція, сер Джон.
— До біса велика, як на мене. Доволі важко навіть тридцятьох чоловік провести через кригу, посадовити в шлюпки і повернути до цивілізованого світу, якщо щось піде не так. А сто тридцять чотири чоловіки… — старий дослідник непристойно прочищав горлянку, наче збирався сплюнути.
Франклін посміхався і кивав, а його єдиним бажанням було, щоб стариган дав йому спокій.
— А ваш вік… — продовжував Росс. — Вам уже шістдесят, хай йому біс.
— П’ятдесят дев’ять, — незграбно заперечив Франклін. — Сер.
Старший Росс тоненько захихотів, але при цьому скидався на айсберг ще більше, ніж будь-коли.
— Що там «Терор»? Триста тридцять тонн? «Еребус» щось близько трьох сотень сімдесяти?
— Мій флагман — триста сімдесят дві, — сказав Франклін. — І «Терор» — триста двадцять шість.
— І осадка на дев’ятнадцять футів у кожного, це так?
— Так, мілорде.
— Це педерастична маячня, Франкліне. Ваші кораблі будуть суднами з найглибшою осадкою, які будь-коли посилали в арктичну експедицію. Все, що ми знаємо про ті райони, свідчить про те, що води, куди ви прямуєте, — мілкі, повні рифів, скель і притопленого льоду. Моя «Вікторія» осіла у воді лише на півтора сажні, але ми не могли пройти над обмілиною на виході з бухти, де зимували. Джордж Бек зміг, але пробив днище, днище вашого «Терору».
— Обидва кораблі підсилені, сер Джон, — сказав Франклін. Він відчував, як по його грудях та ребрах на його огрядний живіт струмками котиться піт. — Зараз вони найміцніші у світі кораблі льодового класу.