Крозьє зупинився і обвів поглядом звернені до нього бліді обличчя.
— На цьому закінчується частина перша, розділ дванадцятий «Книги Левіафана», — сказав він і згорнув важкий том.
— Амінь! — хором відповіли щасливі матроси.
На обід цього дня люди отримали гарячі перепічки і повні порції своєї улюбленої солоної свинини. Понад сорок матросів з «Терору» юрмилися довкола спущених столів або використовували замість них барильця, вмостившись на моряцьких скриньках. Галас вщух. Усі офіцери з обох кораблів їли на кормі, сидячи довкола довгого столу в колишній каюті сера Джона. Окрім обов’язкового антицинготного цитринового соку — доктор МакДональд тепер хвилювався, що сік у п’ятигалонових барильцях втрачає свої цілющі властивості, — кожен моряк перед обідом отримав додаткову чверть пінти грогу. Капітан Фітцджеймс дістав з резервних суднових запасів три пляшки чудової мадери та дві пляшки бренді, якими почастував офіцерів та унтер-офіцерів.
Десь о третій пополудні за цивільним часом люди з «Терору» одяглися, побажали своїм товаришам з «Еребуса» всього найкращого, піднялися нагору головним трапом, вибралися з-під зашкарублого від морозу парусинового намету і спустилися сніговим схилом на темну кригу, щоб вирушити у довгу мандрівку додому під мерехтливим полярним сяйвом. Люди перешіптувалися, ділячись враженнями від проповіді Крозьє. Більшість матросів були переконані, що «Книга Левіафана» є десь у Біблії, але хай би звідки вона взялася, ніхто до пуття не розумів, що саме їхній капітан мав на увазі. Попри це думки розділилися, і після подвійної порції рому дійшло до суперечок. Багато хто з матросів перебирали пальцями свої амулети із зубів і пазурів білого ведмедя. Крозьє, який очолював колону, був майже впевнений, що, повернувшись, вони побачать Едварда Літтла та його вахту вбитими, доктора МакДональда пошматованим, а містера Томпсона, механіка, розчленованим на шматки, розкидані серед труб і клапанів непотрібної парової машини.
Однак нічого такого не трапилося. Лейтенанти Годжсон та Ірвінг роздали пакунки з перепічками та м’ясом, які були ще теплими, коли вони полишили «Еребус» майже годину тому. Матроси, які стояли на вахті на морозі, отримали дозвіл спочатку випити додаткову порцію грогу.
І хоча Крозьє наскрізь промерз — після відносного тепла нижньої палуби «Еребуса», напхом напханої матросами, холоднеча зовні здавалася ще лютішою, — він залишався на палубі, поки вахту не змінили. Черговим офіцером був Томас Бланкі, льодовий лоцман. Крозьє знав, що матроси внизу зараз візьмуться за недільне лагодження своїх одностроїв, чекаючи на вечірній чай, а потім і на вечерю з жалюгідною порцією «Бідного Джона» — солоної тріски з галетою, — сподіваючись, що буде ще хоча б унція сиру з половиною пінти бартонського елю.
Здійнявся вітер, який ніс сніг через торосисті крижані поля по цей бік величезного айсберга, що затуляв собою «Еребус» на північному сході. Полярне сяйво та зірки сховалися за хмарами. Післяобідній морок став ще густішим. Нарешті, думаючи про віскі у своїй каюті, Крозьє спустився вниз.