Щілина між двома айсбергами розмірами з карету була менше трьох футів завширшки. Бланкі прошмигнув у неї — все ще на чотирьох, не відчуваючи голих рук, що здавалися йому чужими і далекими, як чорна крига під ними, — якраз перед носом тварюки, що досягла тріщини й запустила в неї гігантську передню лапу.
Льодовий лоцман відмахувався від усіх картинок з мишами й котами, що постали в його уяві, коли велетенські пазурі дряпнули по кризі, підкидаючи в повітря льодяні скалки, не далі як за десять дюймів від підошов його черевиків. У вузькому проломі він звівся на ноги, впав, знову звівся і, спотикаючись, поплентався далі в майже цілковитій темряві.
Усе було марно. Крижаний прохід був дуже короткий — менше восьми футів — і привів Бланкі на відкриту місцину між уламками айсбергів. Він уже чув тупіт і рохкання тварюки, яка оббігала крижані негрі праворуч від нього. Якщо спробувати залишитись тут, він буде як на долоні — і навіть щілина, стіни якої були переважно сніговими, а не крижаними, могла стати тільки тимчасовою схованкою. Тут, у темряві, можна було принишкнути лише на одну-дві хвилини, протягом яких тварюка розширить вхід у тунель і прокладе собі дорогу всередину. Тут можна тільки зустріти свою смерть.
Крізь свій далекогляд він бачив також відшліфовані вітром невеличкі крижані гори… але де вони? Мабуть, ліворуч від нього.
Він кинувся ліворуч, проминув крижані ропаки й тороси, які не могли слугувати надійним сховком, перебрався через тріщину, не глибшу двох футів, видерся на невисокий стиковий гребінь зазубленого льоду, зісковзнув з нього, знову подерся вгору і почув, як почвара вискочила з-за крижаної брили й загальмувала за десять футів позаду нього.
Більші айсберги починалися одразу за цією крижаною брилою. І один з них, з норою, яку він бачив у далекогляд, має бути…
… ці штуки рухаються вдень і вночі…
… вони обвалюються, знову випинаються, міняють свою форму під тиском криги….
…. ця тварюка дряпалася вгору по крижаному схилу позаду нього на це пласке плато, по якому в безвиході зараз метався Бланкі….
Тіні. Розколини. Тріщини. Тунелі в кризі. Недостатньо широкі, щоб він міг протиснутися всередину. Але чекай-но. На крижаному бескиді невеличкого перевернутого айсберга по праву руку від нього мала б бути нора футів чотири заввишки. Хмари на мить розійшлися, і Бланкі вистачило п’яти секунд слабкого світла зірок, щоб у стіні з темного льоду помітити отвір неправильної форми.
Він стрибнув уперед і почав протискуватися в нього, не знаючи до пуття, коли закінчиться цей крижаний тунель — через десять ярдів чи через десять дюймів. Він не пролазив у отвір.
Зимовий одяг — плащ і шинель — робив його занадто товстим.
Бланкі почав зривати із себе одежу. Тварюка видерлася по останньому схилу і була вже прямо за ним, зводячись на задні лапи. Льодовий лоцман не міг цього бачити — в нього не було часу на те, щоб озирнутися, — але відчув, що вона підводиться на задні лапи.
Не обертаючись, льодовий лоцман швиргонув свою шинель та іншу вовняну одіж позад себе у тварюку, жбурляючи важкі лахи так швидко, як тільки міг.
Пролунало здивоване гав — пахнуло ядучим смородом, — а потім почувся тріск одягу, який та істота шматувала на безліч ганчірок і розкидала навколо себе в крижаному лабіринті. Хай там як, але цей виверт подарував йому п’ять секунд або й більше, щоб він знову кинувся вперед у крижану нору.
Плечі Бланкі ледь пролізли. Носаки черевиків молотили, ковзали по льоду, але зрештою він знайшов точку опертя. Він смикав коліньми й судомно дряпав нігтями кригу в намаганні вчепитися за неї.
Бланкі заглибився в нору всього на чотири фути, коли тварюка дісталася до неї. Й одразу ж роздерла його правий черевик і відірвала частину ступні. Льодовий лоцман відчув жахливий удар пазурів і подумав — мав надію, — що вона відірвала йому тільки п’ятку. Але він не мав можливості пересвідчитися в цьому. Задихаючись, борючись з раптовим нападом болю, що пронизав його ногу навіть попри її заціпеніння, він дряпався, звивався і втискався якомога глибше в нору.
Крижаний тунель ставав усе нижчим, усе вужчим.
Пазурі дряпнули кригу і вгородились у його ліву ногу, роздираючи м’язи якраз у тому місці, яке вже було пошкоджене під час падіння зі щогли. Він відчув запах власної крові, й потвора теж, мабуть, його відчула, тому що на мить зупинилась, а потім загарчала.
Її гарчання в крижаному тунелі було оглушливим. Плечі Бланкі застрягли, він більше не міг просунутися вперед, і він знав, що нижня частина його тіла все ще в межах досяжності чудовиська. Воно знову заревло.