Капітан сер Джон Франклін не мав про це ні найменшого уявлення. Його розум, попри те, що був розумом професійного мореплавця, просто не був здатний робити такі підрахунки. Можливо, його очі викрили раптову паніку — не через вугілля, а через те, що він виглядає цілковитим ідіотом перед сером Джоном Россом, — бо старий моряк вхопився за плече Франкліна сталевою клешнею. Коли Росс нахилився ближче, капітан сер Джон Франклін відчув у його подиху запах віскі.
— Що Адміралтейство планує для вашого порятунку, Франкліне? — проскрипів Росс.
Його голос був тихим. Довкола них чулися сміх і балачки, як це зазвичай буває в останню годину під час прийняття.
— Порятунку? — перепитав Франклін, розгублено кліпаючи очима. Думка, що два найновіші у світі кораблі — підсилені для льодових умов, оснащені паровими двигунами, споряджені харчами на п’ять чи й більше років серед криги, укомплектовані екіпажами, підібраними особисто сером Джоном Барроу, — будуть або можуть потребувати порятунку, просто не вкладалась у Франкліновій голові. Це була просто абсурдна думка.
— Ви плануєте закладати продуктові бази на своєму шляху через острови? — прошепотів Росс.
— Продуктові бази? — здивувався Франклін. — Залишати по дорозі провізію? Чого ради я маю це робити?
— Щоб забезпечити своїх людей продуктами і притулком, якщо вам доведеться висадитися на кригу і повертатися пішки, — розлючено прохрипів Росс, блискаючи очима.
— Чому ми мали б іти назад до Баффінової затоки? — запитав Франклін. — Наша мета — завершити проходження Північно-Західним проходом.
Сер Джон Росс трохи відхилився назад. Але його клешня ще міцніше стиснула Франклінове передпліччя.
— Тобто ні рятувального судна, ні бодай планів порятунку немає?
— Ні.
Росс схопив другу руку Франкліна і стиснув так міцно, що огрядний капітан сер Джон мало не скривився.
— Тоді, хлопче, — прошепотів Росс, — якщо до 1848 року від вас не буде ніяких звісток, я сам вирушу на твої пошуки. Присягаюся в цьому.
Франклін здригнувся і очунявся.
Він був мокрий від поту. Почувався запамороченим і слабким. Його серце шалено калатало, і на кожний його удар відлунював головним болем, наче під його черепом бив церковний дзвін.
Він подивися на свої ноги і пополотнів. Нижню половину його тіла вкривав шовк.
— Що це? — закричав він у розпачі. — Що це? Мене вкрили прапором!
Леді Джейн застигла приголомшена.
— Мені здалося, що тобі холодно, Джоне. Ти весь дрижав. Я накрила тебе ним замість ковдри.
— О Боже! — вигукнув капітан сер Джон Франклін. — О Боже, жінко, чи ти розумієш, що накоїла? Хіба ти не знаєш, коли тіло вкривають прапором?
3 КРОЗЬЄ
70° 05′ півн. шир., 98° 23′ зах. довг.
Жовтень 1847 року
Капітан Крозьє спустився коротким трапом на нижню палубу, протиснувся через задраєні подвійні двері і мало не похитнувся від раптового пориву тепла. Навіть попри те, що циркуляція гарячої води в опаленні годинами була вимкнена, тепло тіл більш ніж п’ятдесяти чоловік і тепло, що залишалося від куховарення, підтримувало температуру тут, на нижній палубі, високою — трохи нижче нуля — майже на 80 градусів тепліше, ніж назовні. Людина, яка перебувала на верхній палубі протягом півгодини, від цього почувалася так, наче в шубі вскочила у сауну.
Оскільки він спускався далі в неопалювані твіндек і трюми, тож не знімав теплого одягу, Крозьє не барився тут, у теплі. Але він на хвильку зупинився — як зробив би кожен капітан, — щоб роззирнутися довкола і переконатися, що все тут не провалилося в пекло за ті півгодини, що він був відсутній.
Попри те, що це була єдина палуба на кораблі для спання, харчування та життя, вона залишалася темною, як вельська шахта, зі своїми невеличкими світловими люками в стелі, засипаними снігом і вдень і вночі, яка зараз тривала вже двадцять дві години. Лампи на китовому жирі, ліхтарі або свічки відкидали невеличкі конуси світла то тут, то там, але матроси переважно пересувалися у темряві по пам’яті, вчасно пригадуючи, де слід уникнути нечисленних і майже непомітних куп або підвішених до сволока запасів продуктів, одягу, спорядження, а також інших матросів, що спали у своїх підвісних койках. Коли підвісили б усі гамаки — чотирнадцять дозволених дюймів на людину, — тоді зовсім не залишилось би вільного місця, крім двох проходів завширшки вісімнадцять дюймів вздовж стінок корпуса. Але зараз підвішені були лише кілька койок — матроси саме відсипалися перед нічними вахтами, — і розмови, сміх, лайки, кашель, брязкіт посуду й матюки Діггла були достатньо гучними, щоб бодай трохи заглушити тріск і стогін криги.