Капітан Крозьє також абсолютно чітко дав зрозуміти, що не потерпить жодних ведмежих амулетів. На попередній службі Божій — насправді на читаннях статей Корабельного статуту, хоча багато матросів з нетерпінням чекали продовження читання з Книги Левіафана, — він оголосив, що даватиме по одному наряду поза чергою на нічну вахту за кожен ведмежий зуб, ведмежий кіготь, ведмежий хвіст, нове татуювання або інший фетиш, який він помітить у бідолашного моряка. І зненацька захоплення поганськими амулетами на кораблі Її Величності «Терор» зійшло нанівець, хоча від своїх друзів з «Еребуса» лейтенант Ірвінг чув, що там воно квітне пишним цвітом.
Кілька разів Ірвінг намагався крадькома прослідкувати за ескімоскою під час її таємних пересувань кораблем уночі, але — не бажаючи виявляти своєї присутності — він випускав її з очей. Сьогодні він точно знав, що леді Сайленс була у своїй комірчині. Він простежив за нею, коли вона спускалася по головному трапу більш ніж три години тому, після матроської вечері і після того, як вона тихо і майже непомітно отримала від містера Діггла свою порцію солоної в’яленої тріски, галету і склянку води та пішла з усім цим вниз. Ірвінг поставив матроса біля носового люка одразу за велетенською камбузною плитою та ще одного допитливого моряка, щоб пильнував головний трап. Він подбав про те, щоб цих вахтових підміняли кожні чотири години. Якщо ескімоска підніметься будь-яким з двох трапів цієї ночі — а вже звернуло на одинадцяту годину вечора, — Ірвінг знатиме, куди вона попрямувала і коли.
Але ось уже три години двері канатного ящика залишалися щільно причиненими. Темряву у цій носовій частині трюму розсіювала лише тонюсінька смужка світла по периметру низьких широких дверей комірчини. У жінки там було якесь джерело світла — чи свічка, чи якесь інше відкрите полум’я. Одного цього було досить, щоб капітан Крозьє тієї ж хвилини вигнав її з канатного ящика і повернув назад до маленького лігва серед бочок, що зберігалися за лазаретом на нижній палубі… або й просто викинув на кригу. Як будь-який інший бувалий у бувальцях моряк, капітан боявся пожежі на кораблі й понад те, здавалося, не мав жодних сентиментів до їхньої ескімоської гості.
Зненацька тьмяний прямокутник світла довкола погано підігнаних дверей комірчини погас.
«Вона вкладається спати», — подумав Ірвінг. Він уявив її — оголену, якою він уже бачив жінку, — як вона вкутується там у свій хутряний кокон. Ірвінг також уявив котрогось з офіцерів, що шукатимуть його вранці і знайдуть задубіле тіло, скорчене тут, на скрині, що стоїть посеред смердючої води, вкритої льодяною кіркою, — труп викінченого покидька, далеко не джентльмена, який замерз насмерть, підглядаючи за єдиною на борту жінкою. Бідолашні батьки лейтенанта Ірвінга отримають повідомлення про його ганебну смерть.
Цієї миті у холодному трюмі відчутно потягнуло крижаним повітрям. Здавалося, наче повз нього в темряві пронісся злий дух.
На секунду волосся на його потилиці стало дибки, але потім проста думка заспокоїла Ірвінга: «Це всього лише протяг. Так наче хтось відчинив двері або вікно».
Тепер він знав, яка магія допомагає леді Сайленс вибиратися з «Терору» і потрапляти назад на борт корабля.
Ірвінг запалив свій ліхтар, зіскочив зі скрині, побрів по сльоті до канатного ящика й потягнув на себе двері. Вони були заперті зсередини. Ірвінг знав, що носовий канатний ящик не замикався зсередини — засову не було навіть назовні, бо кому може знадобитися красти сталевий якірний канат, — отже, що ескімоска сама знайшла спосіб заперти його.
Але Ірвінг був готовий до несподіванок. Він прихопив із собою тридцятидюймовий ломик. Весь час пам’ятаючи, що йому доведеться звітувати про будь-які пошкодження лейтенантові Літтлу або й самому капітанові Крозьє, він просунув плаский кінець ломика в щілину між стулками дверей і з зусиллям натиснув на нього. Двері заскрипіли, затріщали, але відчинилися тільки на якийсь дюйм.
Притримуючи ломика однією рукою, другою Ірвінг поліз під плащ, шинель, сурдут і куфайку і дістав шлюпкового ножа, що висів на паску. Леді Сайленс якимось чином загнала в одвірок дверей канатного ящика цвяхи і намотала на них якісь еластичні волокна — кишки? сухожилля? — заблокувавши двері подобою білого павутиння. Не було жодного способу, яким би Ірвінг тепер міг проникнути всередину, не залишивши видимих слідів своєї присутності — ломик уже його виказав, — тож він скористався ножем, щоб перетяти плетиво сухожиль. Ця справа виявилася не такою простою. Пасма сухожиль опиралися гострому лезові сильніше, ніж сирова шкіра чи корабельний канат.