Він опинився у вузькій нутровині в кризі, яка намерзла довкола носа та бушприта. Тут не було місця, щоб знову вдягнути шинель, плащ та інші речі, тож він штовхав весь свій одяг поперед себе. Ірвінг хотів було повернутися назад у канатний ящик за ліхтарем, але коли він стояв вахту на верхній палубі кількома годинами раніше, на небі був місяць уповні. Зрештою, він захопив із собою ломик.
Крижана печера мала бути принаймні такою ж довгою, як бушприт — більше вісімнадцяти футів — і могла утворитися внаслідок переміщень цього важкого рангоутного дерева в кризі під час коротких періодів відлиги й морозу минулого літа. Коли він нарешті вибрався з тунелю, то ще кілька секунд не зауважував цього і повз далі, перш ніж зрозумів, що він уже назовні — тонкий бушприт, маса мотузяного сака під ним і завіса обмерзлого чохла клівера все ще нависали над головою, надійно затуляючи, як він зрозумів, не тільки небо над ним, але також і його самого від очей вахтового матроса на носу. І тут, за бушпритом, у тіні великого чорного силуету «Терору», що здіймався над ним, освітлюваний лише кількома тьмяними вогнями ліхтарів, відкривався шлях до скупчення крижаних брил і торосів.
Ловлячи дрижаки, Ірвінг почав натягати на себе усі свої вдяганки. Його руки дрижали так сильно, що він не зміг застебнути камізельки, але це не мало значення. Шинель теж було непросто одягнути, але в неї були принаймні набагато більші ґудзики. До того часу, коли він спромігся натягги водонепроникного плаща, молодий лейтенант промерз до кісток.
Куди тепер?
Крижані нетрі тут, за п’ятдесят футів від носа корабля, перетворювалися на ліс крижаних валунів та відшліфованих вітром торосів, тож Сайленс могла піти в будь-якому напрямку, але від крижаного тунелю, що вів до трюму корабля, була протоптана ледь помітна стежина. Принаймні, це був шлях найменшого опору — а також найпотаємніший шлях — з борту корабля. Звівшись на ноги, узявши ломик правою рукою, Ірвінг рушив по слизькому жолобку, що зміївся у кризі, в напрямку на захід.
Він ніколи не знайшов би її, якби не той неземний звук.
Він уже відійшов на кілька сотень ярдів від корабля, заблукав у крижаному лабіринті — крижаний блакитний жолобок під ногами давно зник або, радше, загубився серед двох десятків таких самих жолобків, — і хоча при світлі місяця уповні та зірок було видно, наче вдень, він не помічав жодного руху чи бодай слідів на снігу.
А потім пролунало те неземне голосіння.
Ні, усвідомив Ірвінг, заклякши на місці й здригаючись усім тілом — він тремтів від холоду вже не одну хвилину, але зараз його просто тіпало, — це не було голосіння. Так не могла голосити жодна людська істота. Звук нагадував амелодійну гру якогось безмежно дивного музичного інструмента… почасти приглушена волинка, почасти мисливський ріжок, почасти гобой, почасти флейта, а почасти людський спів. Він був доволі гучним, щоб долинати до Ірвінга з віддалі кількох десятків ярдів, але майже напевно не був чутним на палубі корабля — особливо цієї ночі коли вітер, не так як зазвичай, дув з південного сходу. Проте всі ці тони зливалися в один складний звук, видобутий з одного інструмента. Ірвінг ніколи не чув нічого подібного.
Ця мелодія — яка почалася зненацька, збільшуючи свій темп, мов у сексуальній грі, а потім раптово обривалася, мов під час кульмінації, а не на спаді, як це було б, якби хтось грав по нотах з аркуша, — лунала від поля торосів за високою стиковою грядою менш ніж за тридцять ярдів на північ від поміченої каїрнами з смолоскипами дороги між «Терором» та «Еребусом», на підтриманні якої наполягав капітан Крозьє. Цієї ночі ніхто не працював біля крижаних пірамідок, весь замерзлий океан був тільки для самого Ірвінга. Для нього і будь-кого або будь-чого, що награвало ту мелодію.
Лейтенант крадькома рушив цим лабіринтом крижаних валунів і торосів, залитих блакитним світлом. Щоразу, коли він втрачав напрямок, йому досить було підвести голову й подивитися на повню місяця. Сьогодні жовтава куля виглядала більше схожою на якусь повноцінну планету, що зненацька засяяла на зоряному небі, ніж на той місяць, який звик бачити Ірвінг упродовж років, проведених на суходолі або під час недовгої морської кар’єри. Повітря довкола нього, здавалося, теж тремтіло від холоду, так наче сама атмосфера сягала краю змерзлої тверді. Крижані кристали у верхніх шарах повітря утворювали величезне подвійне гало довкола місяця. Нижні смужки обох світляних кіл затуляла стикова гряда й довколишні айсберги. На зовнішньому гало, як діаманти на срібній каблучці, виблискували три яскраві хрести.