Ірвінгу вже кілька разів доводилося бачити таке явище протягом двох полярних зим, проведених тут, поблизу Північного полюса. Льодовий лоцман Бланкі пояснював, що це всього лише заломлення променя місячного світла в кристалах льоду, наче в діаманті, але зараз видовище небесних хрестів посилило Ірвінгове почуття релігійного благоговіння й зачудування, яке охопило його тут, посеред осяяного блакитним світлом крижаного поля, коли цей дивний інструмент знову застогнав і заголосив — тепер уже всього за кілька ярдів від нього, за крижаним пасмом, — знову прискорюючи свій темп майже до екстатичного, перш ніж раптово увірватися.
Ірвінг спробував уявити, як леді Сайленс грає на якомусь невиданому ескімоському інструменті — щось на взірець баварського корнета, виготовленого з рога карибу, скажімо, — але він одразу ж відкинув це припущення як очевидну дурницю. Передовсім, вона і той чоловік, що помер, з’явилися без жодного такого інструмента. По-друге, в Ірвінга було дивне відчуття, що на цьому небаченому інструменті грає зовсім не леді Сайленс.
Перебравшись через останній невисокий стиковий гребінь, що лежав між ним і торосами, з-поза яких долинали ті звуки, далі Ірвінг поповз рачки, щоб сніг не скрипів під товстими рифленими підошвами його черевиків.
Голосіння, яке, здавалося, долинало з-за найближчого тороса, що виблискував яскравою блакиттю і був обтесаний вітром у щось подібне до товстої плити, знову розпочалося, швидко зростаючи до найгучнішого, найшвидшого, найглибшого і найшаленішого звуку з усіх, які Ірвінгу будь-коли доводилося чути. На своє здивування, він відчув ерекцію. Низький, глибокий, вібруючий звук інструмента, схожий на шерех очерета на вітрі, був сповнений такої… первісної пристрасті… що він аж затремтів усім тілом.
Ірвінг визирнув з-поза останнього тороса.
Леді Сайленс була за двадцять футів від нього, на гладкій блакитній кризі. Цей майданчик колом оточували тороси та крижані валуни, і в Ірвінга виникло відчуття, наче він зненацька опинився посеред Стоунхенджа, залитого світлом місяця з подвійним крижаним гало та блискотливими хрестами. Навіть тіні тут були синіми.
Вона була голою й стояла навколішки на густому хутрі — очевидно, це була її парка. Спина жінки була на три чверті повернута до Ірвінга, і він бачив округлість її правої груді, а також осяяне іскристим місячним світлом довге пряме чорне волосся і міцні сіднички у срібній підсвітці. Серце Ірвінга закалатало так сильно, що він злякався, що жінка зможе почути це калатання.
Сайленс була не одна. Щось іще стояло і заповнювало собою темний простір між друїдськими крижаними валунами на протилежному кінці відкритої місцини, одразу за ескімоскою.
Ірвінг знав, що це була та істота з криги. Білий ведмідь або білий демон — він був тут разом з ними, зовсім поруч з молодою жінкою, нависаючи над нею. Хай би як лейтенант напружував зір, розгледіти його силует було годі: біло-блакитне хутро на тлі біло-блакитної криги, рельєфні м’язи на тлі рельєфних снігових та крижаних брил; чорні очі, які здавалися часточками абсолютної чорноти, що клубочилася поза істотою.
Трикутна голова, тепер він уже бачив, звивалася на дивно видовженій ведмежій шиї і розгойдувалась, яку змії, за шість футів над жінкою, що стояли навколішки. Ірвінг спробував прикинути розмір голови створіння — щоб потім краще знати, як давати з ним раду, якщо дійде до сутички, — але було неможливо точно встановити форму або розмір трикутної голови з вугільно-чорними очима через її дивний безперервний рух.
А тим часом тварюка наближалася до дівчини. Її голова вже була майже над нею.
Ірвінг знав, що повинен закричати — кинутися вперед із затиснутим у руці ломом, оскільки він не взяв із собою іншої зброї, крім шлюпкового ножа, знову захованого в піхви, — і спробувати порятувати жінку, але його ноги мов прикипіли до місця. Зараз він був здатний лише спостерігати за тим, що відбувається, охоплений жахом, поєднаним з якимось сексуальним збудженням.
Леді Сайленс витягнула руки долонями догори, як католицький священик під час меси, що запрошує паству до дива причастя. Ірвінг мав кузена в Ірландії, який був католиком, і одного разу, гостюючи в нього, пішов разом з ним на католицьку службу. Такі само відчуття викликало в нього це дивне магічне дійство, що відбувалося зараз у голубому місячному сяйві. Сайленс, без’язика, не прохопилася жодним звуком, але її руки були широко розпростерті, очі заплющені, голова відкинута назад — Ірвінг уже підповз уперед достатньо близько, щоб зазирнути в обличчя жінки, — рот широко розкритий, наче в очікуванні причастя.