Зі швидкістю кобри, що атакує, створіння викинуло вперед і вниз голову на довгій шиї, роззявило пащеку і стиснуло щелепи на підборідді леді Сайленс, заковтнувши половину її голови.
Ірвінг ледь не зірвався на крик. Тільки ритуальна урочистість моменту і його заціпеніння вкупі зі страхом утримали його від вигуку.
Але тварюка не зжерла ескімоски. Ірвінг зрозумів, що він дивиться на маківку блакитно-білої голови чудовиська — принаймні втричі більшої за голову жінки, — яке стиснуло, але не зімкнуло своїх величезних щелеп над її відкритим ротом та піднятим підборіддям. Руки дикунки все ще були широко розкинуті, наче вона збиралася обійняти цю гору м’язів, вкритих волохатою шерстю, що нависла над нею.
А потім зазвучала мелодія.
Ірвінг побачив, що обидві голови — потвори й ескімоски — почали плавно погойдуватися, але минуло з півхвилини, перш ніж він усвідомив, що оргіастичне завивання басів та еротичні волинко-флейтові стогони видобувалися з… жінки.
Монстр завбільшки з крижані валуни — білий ведмідь чи демон — дмухав у відкритий рот і горлянку ексімоски, граючи на її голосових зв’язках, як на своєрідному духовому інструменті. Вібруючі звуки, низькі стогони й резонуючі баси ставали все гучнішими, наполегливішими, уривчастішими — він бачив, як леді Сайленс підводить голову і вигинає шию в один бік, тимчасом як тварюка опускає свою трикутну голову нижче і вигинає змієподібну шию в протилежний, — ці двоє здавалися пристрасними коханцями, що прагнуть знайти найкращу позицію для глибокого поцілунку у розтулені губи.
Неймовірна мелодія лунала все швидше й швидше — Ірвінг був певен, що вона вже чутна на кораблі й викликає у кожного матроса таку потужну й довгу ерекцію, як у нього цієї миті, — а потім зненацька, без будь-якого попередження, увірвалася з раптовістю кульмінації дикого кохання.
Голова тварюки піднялася вгору. Довга біла шия гойднулася й згорнулась кільцями.
Руки леді Сайленс знесилено повисли вздовж оголеного тіла, так наче вона була занадто виснажена чи переповнена почуттями, щоб і далі тримати їх розпростертими. Голова жінки схилилася над місячно-срібними грудьми.
«Тепер чудовисько її зжере, — подумав Ірвінг, усе ще заціпенілий, неспроможний повірити в реальність того, що він щойно побачив. — Роздере на шматки і з’їсть».
Але ні. Тієї ж миті біла туша, підплигуючи і пересуваючись на чотирьох лапах, зникла за блакитними крижаними колонами Стоунженджа, а потім повернулася, низько нахилила голову до леді Сайленс і кинула щось на кригу перед нею. Ірвінг почув ляскіт від падіння якоїсь м’якої плоті, він уже чув подібні звуки, але зараз Ірвінг не міг зрозуміти нічого з того, що він бачив чи чув.
Біла тварюка пішла геть; Ірвінг відчув, як під її гігантськими лапами здригається твердий морський лід. Через хвилину вона повернулася і знову кинула щось перед ескімоскою. Потім те саме повторилося втретє.
А потім та істота просто зникла… розчинилась у темряві. Молода жінка самотньо стояла навколішки посеред рівного крижаного майданчика, і перед нею темніла купа якихось незрозумілих предметів.
У такому стані вона залишалася ще з хвилину. Ірвінгові знову згадалася католицька церква свого далекого ірландського кузена і старі парафіяни, що продовжували сидіти на своїх лавках і схиляти у молитві голови після того, як служба закінчилася. Потім вона звелася на ноги, швидко засунула голі ноги в унти й натягнула на себе хутряні штани і парку.
Лейтенант Ірвінг відчув, що його аж колотить. І дрижаки ці були спричинені холодом. Йому пощастить, якщо в його тілі залишилося достатньо тепла, а в ногах достатньо сили, щоб повернутися на корабель живим. Він ніяк не міг утямити, як вижила на цьому морозі оголена дівчина.
Сайленс підібрала ті предмети, які тварюка розкидала перед нею, і пішла, обережно притискаючи їх до грудей, як жінка несла б своє дитинча. Здавалося, вона поверталась на корабель, перетинаючи крижану галявину в напрямку проходу між стоунхенджськими торосами за десять градусів лівіше від нього.
Раптом вона спинилася, голова в каптурі повернулася до нього, і хоча він не міг бачити її чорних очей, однак відчув, як вона пронизала його своїм поглядом. Він усе ще стояв накарячки, на відкритому місці, освітленому яскравим місячним сяйвом, за три фути від найближчого тороса. У своєму прагненні краще все роздивитися він геть забув про необхідність чаїтися.
Тривалий час ніхто з них не рухався. Ірвінг затамував дихання. Він з острахом чекав, що вона зворухнеться, можливо, затупає по кризі ногами, прикликаючи ту тварюку. Свого захисника. Жорстокого месника. Жахливого руйнівника.