Але жінка відвела погляд і пішла собі далі, зникнувши між крижаними колонами на південно-східному боці круглого майданчика.
Ірвінг зачекав ще кілька хвилин, усе ще тремтячи, як у пропасниці, а потім підхопився на ноги. Він геть закоцюб, відчуваючи тільки свою вже спадаючу пекучу ерекцію та невгамовні дрижаки, але замість того, щоб поплентатися слідом за дівчиною до корабля, він пішов до того місця, де вона стояла навколішки в місячному сяйві.
На кризі була кров. Її плями у яскравому блакитному світлі місяця здавалися чорними. Лейтенант Ірвінг став на коліна, стягнув з руки рукавицю та нижню пальчатку, тицьнув пальцем у калюжку темної рідини й спробував її на смак. Так, це була кров, але не людська.
Тварюка принесла їй сире, тепле, свіже м’ясо. Ірвінгові кров відгонила міддю, як смакувала б його власна або чиясь інша людська кров, але він припустив, що кров недавно вбитих тварин також має такий мідяний присмак. Але що то за тварина і звідки? Моряки з експедиції Франкліна не бачили берегових тварин уже понад рік.
Через кілька хвилин кров замерзне. Це чудовисько вбило тварину, яку принесло в дар леді Сайленс, нещодавно, коли Ірвінг блукав у крижаному лабіринті в спробах знайти її.
Задкуючи від чорних плям на підсвіченій місяцем кризі, наче від поганського капища, на якому щойно принесли в жертву якесь невинне створіння, Ірвінг цілком зосередився на спробах вирівняти дихання — морозяне повітря обпікало легені на вдиху — і змусити замерзлі ноги і заціпенілий мозок до дії, щоб повернутися на корабель.
Він не збирався лізти назад через крижаний тунель і відсунуту дошку до канатного ящика. Він гукне дозорця правого борту, перш ніж наблизитися на відстань пострілу, і підніметься на корабель по крижаній рампі, як нормальна людина, нікому ні про що не розповідаючи, поки не поговорить з капітаном.
Але чи розповість він про все, що трапилося з ним, капітанові?
Цього Ірвінг не знав. Він навіть не знав, чи та тварюка — яка все ще мала бути десь поблизу — дозволить йому повернутися на корабель. Він не знав, чи вистачить у нього сил на таку довгу прогулянку.
Він знав тільки те, що вже ніколи не буде таким, як колись.
Ірвінг повернувся на південний схід і знову увійшов у крижаний ліс.
23 ГІККІ
70° 05′ півн. шир., 98° 23′ зах. довг.
18 грудня 1847 року
Гіккі вирішив, що довготелесий кістлявий лейтенант Ірвінг має померти, і сьогодні для цього підходящий день. Миршавий помічник купора нічого не мав проти наївного молодого джентльмена, але той невчасно опинився в трюмі більше місяця тому, і цього було достатньо, щоб шальки терезів хитнулися не на користь лейтенанта.
Однак виконати задумане Гіккі заважав розклад робіт та вахт. Двічі він потрапляв на вахту, коли Ірвінг виконував обов’язки чергового офіцера, але обидва рази Магнуса Менсона не було з ним на верхній палубі. Гіккі спланував, коли та як слід діяти, проте для здійснення того плану йому потрібен був Магнус. І тут йшлося не про те, що Корнеліус Гіккі боявся сам убити людину: одному хлопцеві він перерізав горлянку ще до того, як став настільки дорослим, щоб ходити до борделю без опікуна. Ні, просто річ була у засобах і методах, які потребували участі його пришелепуватого посіпаки й шпокнутого в сраку дружка в цій експедиції, Магнуса Менсона.
Зараз всі умови складалися просто ідеально. Сьогодні, в п’ятницю вранці — хоча байдуже, «ранок» це чи ні, якщо було темно, як опівночі, — робоча команда, яка складалася з більш ніж тридцяти чоловік, вийшла на кригу, щоб підправити каїрни з ліхтарями, споруджені між «Терором» та «Еребусом». Дев’ять озброєних мушкетами морських піхотинців теоретично забезпечували безпеку робочих команд, але насправді вервечка робітників розтяглася майже на милю, і під командою кожного офіцера працювали всього по п’ять або й менше матросів. Тут, на східній половині темного шляху, за роботою наглядали три офіцери з «Терору» — лейтенанти Літтл, Годжсон та Ірвінг, — і Гіккі допоміг сформувати робочі бригади таким чином, що вони з Магнусом працювали біля найдальших каїрнів під командою Ірвінга.
Більшість часу морські піхотинці були поза полем зору, теоретично ютові прибігти на допомогу у разі тривоги, але насправді вони прагнули залишатись якомога довше в теплі біля вогню, що гугоніло у металевій жаровні, встановленій біля найвищого стикового гребеня менш ніж за чверть милі від корабля. Цього ранку під наглядом лейтенанта Ірвінга також працювали Джон Гейтс і Білл Сінклер, але ці двоє були нерозлийвода — ще й лінькуватими — і воліли триматися подалі від молодого офіцера, спроквола працюючи біля наступного каїрна.