І тільки коли він вибрався з цього лабіринту фарбованої парусини, Крозьє відчув, що знову може дихати рівно.
Вбрані у маскарадні костюми люди розступалися перед сердитим капітаном, коли він крокував до «Еребуса» і темної постаті у важкому плащі, що стояла на вершині крижаної рампи.
Капітан Фітцджеймс був один поблизу корабельного релінгу на верхівці рампи. Він курив свою люльку.
— Добрий вечір, капітане Крозьє.
— Добрий вечір, капітане Фітцджеймс. Ви були всередині цього… цього…
Йому забракло слів, і Крозьє лише вказав рукою на галасливе, освітлене смолоскипами місто з кольоровими стінами і плетінням такелажу позад себе.
— Так, звісно, — відповів Фітцджеймс. — Мушу вам сказати, що матроси виявили неабияку винахідливість.
На це Крозьє важко було щось заперечити.
— Питання лише в тому, — продовжував Фітцджеймс, — чи ці численні години напруженої роботи і вся ця винахідливість прислужаться експедиції… чи дияволу.
Крозьє спробував зазирнути в очі молодшого офіцера під козирком обмотаного шарфом кашкета. Він ніяк не міг збагнути, жартував Фітцджеймс чи говорив цілком серйозно.
— Я попереджав їх, — прогарчав Крозьє, — щоб вони не витрачали жодної пінти олії і жодного зайвого відра вугілля на цьому бісовому карнавалі. Тільки гляньте на ці вогні!
— Матроси запевнили мене, — сказав Фітцджеймс, — що вони використовують тільки ту олію та вугілля, які вони зекономили, не отоплюючи «Еребус» кілька останніх тижнів.
— Чиєю ідеєю був цей… лабіринт? — запитав Крозьє. — Кольорові відсіки? Ебенова кімната?
Фітцджеймс видихнув дим, вийняв з рота люльку і посміхнувся.
— Усе це вигадав молодий Річард Ейлмор.
— Ейлмор? — перепитав Крозьє. Йому було знайоме це ім’я, але сам матрос навряд чи. — Ваш стюард з кают-компанії молодших офіцерів?
— Саме він.
Крозьє пригадав невеличкого неговіркого матроса з глибокими задумливими очима, педантичними нотками в голосі й тоненькими чорними вусиками.
— Де він, у біса, цього нахапався?
— Ейлмор кілька років жив у Сполучених Штатах, перш ніж повернувся додому 1844 року і найнявся на роботу у Службу географічних досліджень, — сказав Фітцджеймс. Чубук його люльки легенько постукував по зубах. — За його словами, 1842 року, коли жив у свого кузена в Бостоні, він прочитав одне дурнувате оповідання, в якому описувався бал-маскарад, достоту як цей, з такими самими різнокольоровими залами. В паскудному журнальчику з назвою «Грехем Меґезін», якщо я нічого не плутаю. Ейлмор не може точно пригадати, про що саме там йшлося, але пам’ятає опис дивного костюмованого балу, який влаштував такий собі принц Просперо… і він сказав, що цілком впевнений у послідовності кімнат, що заверталася жахливим ебеновим покоєм. Матросам сподобалася ця ідея.
Крозьє зміг тільки похитати головою.
— Френсісе, — продовжував Фітцджеймс, — упродовж двох років і одного місяця команда корабля сера Джона була позбавлена можливості вживати спиртні напої, які були під забороною. Попри це, я спромігся таємно пронести на борт три пляшки віскі, які дав мені мій батько. Одна пляшка в мене ще залишилася. Матиму за честь, якщо ви вип’єте зі мною цього вечора. Матроси почнуть готувати м’ясо ведмедів, яких вони вчора підстрелили, лише через три години. Я дозволив нашому містерові Валлу і вашому містерові Дігглу встановити на кризі дві пічки з вельботів, щоб підігріти якісь консервовані овочі, і встановити велику жаровню в кімнаті, яку вони називають білою залою, для приготування власне ведмежатини. Якщо нічого не трапиться, це буде наша перша свіжина за більш ніж три місяці. Чи не посидіти нам за цією пляшкою віскі в колишній каюті сера Джона, доки не настане час бенкету?
Крозьє кивнув і пішов за Фітцджеймсом всередину корабля.
25 КРОЗЬЄ
70° 05′ півн. шир., 98° 23′ зах. довг.
31 грудня 1847 року — 1 січня 1848 року
Крозьє та Фітцджеймс вибралися з «Еребуса» за якусь годину до опівночі. В кают-компанії стояв жахливий холод, але тут, назовні, посеред глухої ночі, на них накинулася ще лютіша студінь. В останні дві години здійнявся легкий вітерець, і скрізь смолоскипи та триногі жаровні — Фітцджеймс запропонував, а Крозьє після першої години пиятики погодився послати назовні додаткові мішки з вугіллям та бочку мазуту для відкритих жаровень, щоб запобігти обмороженню гуляк, — палахкотіли та потріскували на нічному морозі нижче сотні градусів.
Два капітани майже не розмовляли, кожен занурений у власні меланхолійні марення. Їх турбували з десяток разів: лейтенант Ірвінг прийшов доповісти, що він з підмінною вахтою повертається назад на «Терор»; лейтенант Годжсон з’явився з рапортом, що його вахта прибула на карнавал; інші офіцери в недоладних маскарадних костюмах приходили з доповіддю, що на самому карнавалі все гаразд; кілька вахтових та офіцерів з «Еребуса» прийшли звітувати, що здали вахту та заступають на вахту; містер Ґреґорі, механік, прийшов повідомити, що вони можуть цілком використати частину вугілля для жаровень, бо для парової машини його все одно замало, хіба на кілька годин ходу під парами, коли настане міфічна відлига, а потім пішов розпорядитися щодо кількох мішків, які треба відтягнути до різнобарвного кольорового містечка на кризі, де бал-маскарад набирав усе більших обертів; містер Мюррей, старий вітрильний майстер, одягнений власником похоронного бюро з маскою-черепом під високою бобровою шапкою — та маска майже не відрізнялася від його власного схудлого обличчя, — перепрошував і запитував, чи можна взяти два запасні клівери, щоб обладнати такий-сякий захист від вітру біля нових триногих жаровень.